Вівторок 17.03.2020, урок №1

Тема уроку: "Особливості окремих складових третинного сектору. Формування інформаційного суспільства."

Глобальні ланцюги доданої вартості переважно визначають характер та обсяги вантажопотоків. За сучасних умов вони передбачають використання різних видів транспорту, наявність якісних шляхів сполучення, перевалочних і складських комплексів, рухомий склад і технічне обладнання, що забезпечує роботу транспорту, організацію, обслуговування та управління перевезеннями. Саме їх сукупність утворює транспортно-логістичні системи, які містять два основні елементи: інфраструктуру і виробничу діяльність. Їх основне завдання — скоординувати роботу всіх складових і ланок у певному просторі та часі для отримання максимального прибутку.

Досвід високорозвинених країн показує, що використання транспортно-логістичних систем дає змогу суттєво зменшити витрати на транспорт, вантажно-розвантажувальні роботи та збереження продукції.

Транспортна логістика розв'язує питання вибору виду та типу транспортного засобу; розробки оптимальних маршрутів доставки; організації упаковування, зберігання, складання товарів; контролю за перевезеннями. При цьому послуги надаються по всьому логістичному ланцюжку, починаючи від постачальника сировини (вантажу) і закінчуючи доставкою готової продукції споживачам.

На розвиток транспорту значно вплинуло різке збільшення обсягів перевезень готової, у тому числі дорогої продукції машинобудування та хімічної промисловості. Постало питання підвищення збереження вантажів та скорочення часу на вантажно-розвантажувальні операції. Для цього були введені стандартні засоби — контейнери (мал. 1). Використання контейнерів дозволило значно спростити транспортування товарів і їх перевантаження з одного на інший вид транспорту. Утворюються трансконтинентальні контейнерні «мости», наприклад: Японія — східне узбережжя США, Західна Європа — Західна Азія.

Інвестиції — це всі види майнових (грошових) та інтелектуальних вкладень в економіку країни. Світовий ринок інвестицій — глобальний механізм розподілу потоків цих вкладень між країнами в глобальній економіці. Іноземні інвестиції, що залучаються до національного господарства, сприяють економічному зростанню, збільшенню робочих місць, наповненню ринку товарами й послугами, а також допомагають поглибити участь країни у глобальній економіці.

Переважна частка інвестиційних потоків припадає на високорозвинені країни, а також Китай, Індію, Бразилію.

Завдання:
Опрацювати параграф 26 " Виробництво транспортних засобів та електроніки, Фармацевтичної продукції, текстилю, одягу, взуття. Надання послуг." сторінки 134-139!
Вивчаючи параграф виписати такі терміни: " Транспортно-логістична система" , "Світовий ринок фінансів" , " Світовий ринок інвестицій"
Підготувати реферат на одну із тем:
" Світовий ринок патентів: аутсайдери і лідери"
" Трансконтинентальна виробнича кооперація у виробництві літаків корпорації "Боїнг"
( США)"
"Роль ТНК у розвитку машинобудівних виробництв в Україні"

Вівторок 24.03.2020, урок №2

Тема уроку: "Політична географія та геополітика."

Мета: розкрити особливості сучасної політичної картини світу, сформувати у студентів знання про основи геополітики ,показати роль та місце країн у світовому геополітичному просторі.

Географічні складники політичної географії: географічний простір, території, географічні місця

Політична географія як самостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під назвою «Політична географія» у 1897 р. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки.

Політична географія – це суспільно-географічна наука, що вивчає формування політичної карти світу, розміщення і територіальне поєднання політичних сил в їх взаємозв’язку з просторовою організацією життя суспільства (кордонами, адміністративно-територіальним поділом та іншим).

Об’єкт політичної географії – територіально-політичні системи (ТПС), які взаємодіють між собою та з геопростором.

Територіальна політична система – це сув’язь (іншими словами – взаємозалежне сполучення) різноманітних елементів політичної сфери, яка функціонує на певній території. Цілком зрозуміло, що ці системи відрізняються складністю і масштабом.

За складністю територіально-політичні системи поділяють на інтегральні, багатокомпонентні, «галузеві» тощо. Це, наприклад, системи і кластери держав, регіональні інтеграційні системи, системи державних кордонів, системи адміністративно-територіальних одиниць, адміністративних центрів, виборчих округів та ін. Це також можуть бути системи політичних факторів, що впливають на розвиток систем розселення, загострення екологічних ситуацій і т.д.

Географічне місце — будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини, «сила»

Політичний інститут, частіше вживається в множині політичні інститути — різновид соціальних інститутів завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади. Поняття політичних інститутів виникло на основі стабільної та повторюваної моделі відтворення влади в суспільстві, яка має спільні риси організації в будь-якому суспільстві.

Стійкість та сталість політичних інститутів, яка склалась протягом довгого часу, пояснюється нормами, санкціями та звиканням. Перераховані властивості прийнято називати атрибутами інституту.

Типово, політичний інститут може складатись із:

Певних груп людей, уповноважених суспільством виконувати соціально значимі функції;

Організацій, для виконання різних функцій;

Сукупності матеріальних та інших засобів діяльності, що дозволяють організаціям або групам осіб виконувати політичні дії;

Сукупності політичних ролей та сталих норм, важливих для суспільства в цілому.

Існування політичних інститутів окремо від сучасного суспільства неможливе, політичний інститут реалізуються тільки в діях людей, що відтворюють відповідний тип відносин та взаємодій. Прототипи розвитку політичних інститутів є на всіх етапах розвитку суспільства, у сучасному суспільстві існують такі основні політичні інститути:

Інститут держави — є центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему

Інститут парламентаризму — виконує функції регулювання відносин з приводу створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп в державі;

Інститути виконавчої влади — регулює систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами і населенням країни;

Інститут державної служби — регулює професійну діяльність людей, що належать до особливої статусної групи;

Інститут глави держави — забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дозволяє лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром в суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян;

Інститут судової влади — регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, структурує поле політичних владних відносин, роблять взаємодії людей чітко визначеними та стійкими.

Що таке політичні відносини? Політичні відносини - взаємодія суб'єктів політики і влади, де відбувається їх об 'єднання або роз 'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб'єкта (активного) до другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент суспільних відносин. Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, та ін.), узгодження або політичний потенціальний чи актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносини формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її авторитет, активність. Співвідносини формальних, офіційних і неформальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань, віче, страйків, авторитарних форм, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалося особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону з' являтись на народних зборах, в парламенті зі зброєю, формування культурних норм та ін.

Завдання:
Опрацювати параграф 27 "Політична географія та геополітика" сторінки 140-145!
Вивчаючи параграф виписати терміни в зошит, які виділені синім кольором!

Наведіть приклади застосування різновидів «сили» в геополітичних протистояннях!

Що таке геополітика? Яке її значення в сучасному світі?

Виконати тести!

Вівторок 31.03.2020, урок №3

Тема уроку: "Українська держава"

Мета уроку: сформувати уявлення про державну та національну територію України; закріпити знання про формування сучасної української держави; з’ясувати особливості географії етнічних земель; розвивати вміння користуватися джерелами географічної інформації.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Процес формування регіональної етнічності України поділяється на три основні етапи. Перший етап охоплює VI—Х ст. і пов’язаний із появою етноплемінних утворень. Другий припадає на ХІ—XIV ст. Він характеризується процесом дроблення держави на окремі частини — землі.

Різко окреслилась регіональна своєрідність населення України в третьому етапі — XV—XVI ст. Це пов’язано з колонізацією її окремих земель сусідніми державами, а згодом, у XVI—XVIII ст., — з освоєнням українцями «вільних», «слободних» земель Південного Сходу та Сходу.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Національну територію України визначив засновник української географії С. Л. Рудницький на початку 1920-х рр. За підрахунками вченого, вона становила 905 тис. км2 і налічувала 51 млн 249 тис. жителів (із яких 71,3 % становили українці). Від початку ХІХ ст. і майже до середини ХХ ст. національна територія виходила далеко за межі сучасної території Української держави. Після невдалої спроби об’єднати їх в одну самостійну державу більшість національної території, а згодом (під час Другої світової війни) майже вся вона ввійшла до СРСР. У 1920-х рр. українці намагалися розширити кордони УРСР на всю українську етнічну територію, яка на той час входила до СРСР, проте зробити це не вдалося. У жовтні 1925 р. постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів Української РСР із РРФСР і Білоруської РСР» Україні була передана територія з населенням 278 тис. осіб, а до складу інших республік, насамперед РРФСР, була передана від України територія з населенням близько 479 тис. осіб.

Зміни державних кордонів України та меж етнічно українських територій упродовж ХХ ст. відповідають загальносвітовій тенденції наближення державних кордонів до етнічних меж. У випадку з Україною етнічні межі стали підставою для появи політичних — державних кордонів. Основні зміни полягали в наближенні етнічних меж до адміністративно-територіальних кордонів УСРР (кінець 1920-х — 1930-ті рр.) у східній частині національної території та в наближенні державних кордонів СРСР (і таким чином — адміністративно-територіальних кордонів УСРР) до етнічних меж українців у західній частині національної території (у 1939—1945 рр.).

Державна територія — це суходіл, води, надра і повітряний простір, на які поширюється державний суверенітет України. Її межі визначаються кордонами із сусідніми державами.

Одним із перших спробував узагальнити регіональне різноманіття України французький картограф Г. Боплан у XVІІ ст. Межі, що відокремлюють певні етнічні землі, є досить стабільними і змінюються переважно під впливом політичних чинників, нерідко із застосуванням сили. Ця закономірність властива історії розвитку українських етнічних земель. Так, через політичні причини в XIV—XX ст. чимало земель було включено до складу Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії. Зокрема, до Польщі ввійшли Східна Галичина, Волинь, Полісся, Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя; до Румунії — Південна і Північна Буковина, Північна і Південна Бессарабія, Мармарощина; до Чехо-Словаччини — Закарпаття, Пряшівщина. Частина земель входили до складу Росії, наприклад Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя, Слобожанщина, Донщина, Таврія. Разом із Покуттям і Поділлям усі землі об’єднують у чотири великі регіони — Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну, Східну й Південну (Степову) Україну.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПО ТЕМІ

Завдання:

Опрацювати параграф 28 "Українська держава та територія держави України" сторінки 146-151!

Які характерні риси Української держави?

Схарактеризуйте політико-географічне положення України на глобальному та регіональному рівнях.

Дайте політико-економічну оцінку державного кордону України.

Як впливає політико- географічне положення на економічний розвиток України та її місце в Європі та світі?

Вівторок 14.04.2020, урок №4

Тема уроку: "Населення України"

Мета: узагальнити знання про демографічні особливості України. Розвивати математичну компетентність, аналітичне мислення, навички наукового прогнозування.Виховувати громадянську позицію, толерантність.

Мотивація навчальної та пізнава льної діяльност і

Населення — беззаперечно суть і головне багатство будь-якої країни. А багатство потребує постійного контролю, умов збереження та розподілу.

Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок учнів

- Від яких демографічних процесів залежить кількість населення?

- Що означає вираз «природний приріст в Україні становить –3,9 ‰»? Як розраховують природний приріст?

- Назвіть фактори, що сприяють підвищенню/зниженню народжуваності, підвищенню/зниженню смертності.

1 Кількість населення України. Відтворення населення: показники та природні, соціальні, економічні чинники народжуваності й смертності, їх просторові відмінності

За оцінками Державної служби статистики, населення України на кінець 2018 р. становить 42,2 млн осіб (без урахування тимчасово окупованого Криму й Севастополя); з них міського населення 69,3 %, у сільській місцевості мешкає 30,7 %. Найбільш заселеною є Донецька обл., найменш — Чернівецька.

Характерне звужене відтворення (депопуляція). 2017 р. природний приріст = −5,1 ‰, народжуваність = 9,4 ‰, смертність = −14,5 ‰. Рівень природного скорочення населення у сільській місцевості (7,4‰) удвічі перевищує рівень природного скорочення населення у міських поселеннях (3,8‰).

Серед причин смерті населення перше місце посідали хвороби системи кровообігу (67,0% загальної кількості померлих), друге — новоутворення (13,6%), третє — зовнішні причини смерті (5,4%).

В Україні на початок 2018 р. (без урахування тимчасово окупованого Криму й Севастополя, частин Донецької та Луганської обл.) найнижчі показники приросту були у Дніпропетровські обл., найвищі — у м. Київ (додатні) та Рівненській обл.

2 Особливості вікового і статевого складу населення України

На 1 січня 2018 року чисельність осіб у віці 0–15 років становила 16,3 % загальної чисельності постійного населення, у віці 60 років і старше — 22,9 %, у віці 16–59 років — 60,8 %. Середній вік населення України становив 41,3 року (чоловіків — 38,5, жінок — 43,8). Загальний коефіцієнт демографічного навантаження на 1000 осіб у віці 16–59 років — 647 осіб.

Склад населення України характеризується суттєвою гендерною диспропорцією. Чисельна перевага жінок над чоловіками у складі населення України спостерігається із 36 років і з віком збільшується. Чисельність чоловіків на 1 січня 2018 року становила 19 558,2 тис. осіб, а жінок — 22 658,6 тис.; у розрахунку на 1000 чоловіків припадає 1159 жінок (у міських поселеннях — 1180, у сільській місцевості — 1112).

3 Міграційні процеси в Україні. Українці на світовому і регіональному ринку праці

У 2017 році міграційний приріст населення становив 12,02 тис. осіб, а його рівень — 15,31 особи на 10 тис. населення. Найбільше прибуттів до Київської обл. та м. Київ, найбільший відтік — з Донецької обл. Рівень безробіття — 9 % населення працездатного віку. Найбільша кількість населення зайнята у сільському та лісовому господарстві (17,7 %), промисловості (15,1 %), торгівлі та ремонті (21,8 %).

За межами України працює понад 3,5 млн грoмадян. Найбiльшими центрами oфiцiйнoгo працевлаштування грoмадян України у Захiднiй Єврoпi є Нiмеччина, Францiя, Велика Британiя, Грецiя, Iталiя, Пoртугалiя, Iспанiя (близькo 30% легальних мiгрантiв); у Схiднiй Єврoпi — ближнє зарубiжжя. Збільшується потік до США, Канади.

4 Демографічна політика в Україні

Перехід у середньому по країні хоча б на просте відтворення (одна сім’я — двоє дітей); зменшення кількості розлучень шляхом підтримки молодих сімей; зменшення дитячої та неприродної смертності; зменшення трудової міграції; піднесення сільської місцевості.

5 Система розселення. Міські агломерації, урбанізація, субурбанізація і джентрифікація. Особливості сільських населених пунктів

2017 р. в країні було 460 міст (з них 189 спеціального статусу, республіканського та обласного значення), 885 смт і 28 377 сільських населених пунктів. Нараховують 69,3 % міського і 30,7 % сільського населення.

Субурбанізація характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з центрами агломерацій. Рівень розвитку передмістя безпосередньо залежить від економіки самого міста, тому найбільшого розвитку процес отримав у передмісті Києва.

Джентрифікація — реконструкція і оновлення міського середовища та переїзд до району багатших мешканців. В Україні немає стратегічно керованої міською владою дотаційної джентрифікації.

Відбувається процес стихійної комерційно доцільної джентрифікації, що не вирішує соціальних проблем, а лише їх «переїзд».

Сільські населені пункти занепадають.

Завдання:

Опрацювати параграф 29 "Населення України" сторінки 151-156!

Поясніть особливості демографічної ситуації в Україні!

Схарактеризуйте статево-вікову структуру населення України!

Які просторові закономірності демографічних процесів і розселення простежуються на території України?

Які особливості характерні для урбанізаційних процесів в Україні!

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 9. Аналіз картограм народжуваності, смертності, природного приросту, густоти населення, урбанізації в Україні.

Вівторок 21.04.2020, урок №5

Тема уроку: "Сучасні риси національної економіки України"

Мета:актуалізувати та поглибити знання щодо сучасного стану економіки України та її місці у світі, розвивати уміння працювати з інтернет-ресурсами (вікіпедією); виховувати уважність та аналітичні здібності, патріотичне ставлення до України.

Сучасні риси національної економіки України

Економіка України — це ринкова економіка, що розвивається, 47-ма в світі за розміром ВВП за ПКС — 391.53 млрд доларів (оцінка МВФ за 2018 рік). Основу української економіки становлять багатогалузева промисловість, сільське господарство і сфера послуг. ВВП (ПКС) на душу населення за даними МВФ у 2018 році склав 9283 дол. США.

У 2018 р. зростання українського ВВП було пов’язано зі зростанням, хоча і вельми різними темпами, у таких ключових сферах вітчизняної економіки, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і торгівля.

За даними Громадської організації «Інститут податкових реформ» макроекономічна ситуація в Україні говорить про те, що вітчизняна економіка рухається доволі повільно. У 2018 році Україна стала найбіднішою країною Європи (разом з Молдовою) по показнику «ВВП на душу населення». Так, вітчизняний ВВП на душу населення зафіксовано на рівні 2 991,63 дол. США, що на 2,9% більше ніж за попередній рік. До речі, лідер по даному показнику – Люксембург має 107 865,27 дол. США, що перевищує показник України у 36 разів.

Журнал Forbes опублікував рейтинг найбільш придатних країн для ведення бізнесу в 2019 році, в якому Україна посіла на 77 місці із 161 заявлених При обчисленні рейтингу видання враховувало 15 різних показників: захищеність прав власності, інновації, податки, технології, корупцію, розмір ринку, політичні ризики, рівень життя, якість робочої сили, особисту, торговельну та фінансову свободу, рівень бюрократії і захищеність інвестицій.

У 2018 році Україна уклала 16 угод про зону вільної торгівлі. Так, на сьогодні серед торгових партнерів України 28 країн-членів ЄС та Канада. Також у минулому році було проведено перемовини щодо запровадження зони вільної торгівлі з Ізраїлем, Туреччиною та Сербією. Відмітимо, що скасування імпортних мит у межах даних угод дозволяє вітчизняним виробникам харчової, легкої, хімічної, нафтохімічної і машинобудівної промисловості отримувати максимальні переваги на світових ринках.

Конкурентні переваги України на світових ринках сільськогосподарської продукції, рудної сировини і металів

Рушійною силою розвитку вітчизняного сільського господарства у 2018 р., як і раніше, лишалося експортноорієнтоване виробництво продукції рослинництва (зернових та олійних культур) у сільськогосподарських підприємствах, особливо великих. Водночас активізація попиту на продовольство на внутрішньому ринку сприяла розвитку вітчизняного тваринництва.

Питома вага у структурі експорту України належить сировинним товарам (сільськогосподарська, металургійна продукція). Частка високотехнологічної продукції (аерокосмічна, електричні машини та обладнання, наукові інструменти та ін.) становить лише 6,5 %. Натомість у переліку товарів, які купує Україна, крім енергоносіїв, значну частку складає продукція машинобудування, у тому числі транспортні засоби, електроніка, побутова техніка, ліки.

Україна увійшла в ТОП-5 експортерів сільськогосподарської продукції до країн ЄС. Так, найбільш важливими напрямами, звідки до ЄС надходить сільськогосподарський імпорт, залишаються Бразилія (12 млрд євро) та США (11,5 млрд євро), за якими слідують Китай, Аргентина, Україна, Швейцарія, Туреччина та Індонезія. На кожну з цих країн припадає від 4,4 до 5,5 млрд євро. Що стосується імпорту даного виду продукції з країн ЄС, то Україна за темпами приросту посіла перше місце (+ 272 млрд євро або майже 16%)

Сучасні тенденції та регіональні відмінності розвитку енергетики в Україні

Слабке впровадження високих технологій, відсутність інноваційної інфраструктури, низька інноваційна активність – все це унеможливлює характеризувати будь-який з регіонів України як високотехнологічний.

Але Україна має стати державою з сильною економікою та з передовими інноваціями, про що йдеться в Стратегії сталого розвитку "Україна-2020" (…вихід України на провідні позиції у світі...), Національній доповіді "Інноваційна Україна-2020", в Проекті "Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів" та інших державних програмах та документах.

Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький та Львівсько-Волинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті і на північному сході країни. Ці енергетичні ресурси використовуються на великих ТЕС ( Криворізька, Бурштинська, Змієвська, Курахівська і інші). На Дніпрі побудований каскад ГЕС (Каховська, Дніпровська, Канівська, Київська тощо). Понад 30 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південноукраїнська й інші). Власні паливні ресурси забезпечують лише 58 % потреб України, інша їх частина, імпортується.

Основою електроенергетики країни є Об'єднана електроенергетична система, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів. Централізоване виробництво електричної енергії в ОЕС здійснюють 14 найпотужніших теплових і вісім гідравлічних електростанцій, які входять до складу шести державних та приватних акціонерних енергогенеруючих компаній.

В Україні також існують значні ресурси геотермальної енергії, потенціал яких потрібно розкривати (великі запаси термальних вод виявлено на території Чернігівської, Полтавської, Харківської, Луганської та Сумської областей). В 2018 році Україна спільно з Ісландією домовилися розвивати геотермальну енергетику. У 2018 р. зафіксовано динамічний розвиток української «зеленої» енергетики. Так, за рік встановлено 813 МВт нових потужностей, що генерують електроенергію з відновлюваних джерел. Це майже у 3 рази більше, ніж обсяг потужностей, введених у 2017 р., а саме - близько 300 МВт.

Замкнутий технологічний цикл розроблення і виробництва літаків в Україні, експорт та імпорт авіаракетної техніки

Україна належить до небагатьох країн світу, що володіють повним циклом (макротехнологією) створення авіаційної техніки, і займає провідне місце на світовому ринку в секторі транспортної та регіональної пасажирської авіації. За рівнем розвитку літакобудування Україна належить до найбільш розвинутих держав. Таку промисловість мають п'ять — шість держав, які застосовують високі технології. Авіаційні заводи : Державне підприємство «Антонов» ( у його складі Харківське державне авіаційне виробниче підприємство). Авіаремонтні заводи – Вінницький, Запорізький, Львівський, Луцький та інші.

Виробники гелікоптерів розташовані в Києві та області, Вінниці, Закарпатській області, Запоріжжі.

У державному підприємстві Антонов планують відновити виробництво важких транспортних літаків АН-124 Руслан, повідомляє Центр транспортних стратегій. Виробництво першого літака може початися до кінця 2019 року і вже ведеться активна співпраця з відповідними міжнародними компаніями. Україна є значним виробником космічної техніки. Великим центром ракетобудування є Дніпро.

Виробництво автомобілів, сільськогосподарської техніки: тенденції розвитку, міжнародне кооперування

За останні роки через економічну кризу та нездатність протистояти засиллю іноземної продукції автомобілебудування України суттєво змінилося як за характером своєї діяльності, так і за розміщенням. Запорізький та Кременчуцький заводи нині припинили випуск власних марок автомобілів і перейшли на великовузлове складання легкових автомобілів та позашляховиків компаній Німеччини, Республіки Кореї, США.

На внутрішньому ринку автобусів нині панує корпорація «Богдан» – одна з найбільш динамічних за розвитком компаній в Україні. У 2005 р. корпорація «Богдан» придбала у власність потужності автозаводу в Луцьку. Нині там виробляють автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, електробуси, а також здійснюють великовузлове складання легкових автомобілів Республіки Кореї.

Значно менше за обсягами виробництво автобусів також ведеться у Борисполі, Чернігові, Рівному та інших містах. В останні роки в Україні відновлюється вітчизняне виробництво рухомого складу для міського електротранспорту: тролейбусів і трамваїв (Київ, Дніпро).

Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства - одне з найстаріших виробництв . Найбільшим центром виробництва комбайнів в Україні був Херсон. Протягом тривалої історії «Херсонський машинобудівний завод» був єдиним в країні підприємством, що спеціалізується на виробництві складної сільськогосподарської техніки. На полях України працюють зернозбиральні комбайни «Славутич» його виробництва та їх модернізована версія «Скіф», а також жатки для збирання кукурудзи та соняшнику, пристосування для збирання насіння ріпаку та гірчиці. Частина техніки йде на експорт до країн Європи.

Донедавна одним із провідних виробників бурякозбиральних комбайнів України був Тернопіль. Тривалий час на Тернопільському комбайновому заводі складали комбайн «Збруч» для повнопоточного збирання цукрових буряків за західними технологіями, а також машини для збирання гички цукрових буряків, для картоплярства, малогабаритну техніку для фермерів. Нині завод значно скоротив свої потужності й перейшов на виготовлення нескладних товарів: садово-городнього інвентарю, запчастини для легкових автомобілів.

Тракторобудування в Україні орієнтується в основному на чинник споживача. Найбільшим центром, що виробляє трактори та тракторні агрегати є Харків. У Харківській області виробляють деталі та вузли для тракторів. Їх складання відбувається на Харківському тракторному заводі (ХТЗ) – найбільшому в країні підприємстві з виробництва гусеничних і колісних сільськогосподарських тракторів загального призначення різної потужності, які поєднуються з більш ніж 250 найменуваннями сільгоспмашин та знарядь. В останні десятиліття освоєно виробництво орно-просапних тракторів, призначених для обробки та збирання цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, картоплі, гречки, сої та інших культур. У 2015 р. ХТЗ випустив партію з 10 електротракторів. Потужність електротрактора уможливлює рух причепів масою до 2 т зі швидкістю 40 км/год. Крім тракторів завод випускає на їх базі дорожньо-будівельну техніку, гусеничні тягачі, товари народного споживання, запчастини. ХТЗ перебуває у приватній власності. Значна частина техніки йде на експорт.

У Дніпрі налагоджений випуск як власних колісних тракторів, так і складання китайських марок. У Вінниці виробляють тракторні агрегати. Підприємства з виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуку, Одесі, Білій Церкві.

Місце України в глобальних ланцюгах доданої вартості виробництва та реалізації електронної продукції

Україна в глобальних ланцюгах доданої вартості ще не повністю використовує свій потенціал . Найбільшим попитом іноземних замовників користується продукція машинобудування. Найвища частка в структурі замовлень належить виробництву інших транспортних засобів, а також виробництву машин та устаткування загального користування. Якщо проаналізувати цю ситуацію з точки зору ланцюга, то вітчизняні підприємства машинобудування здебільшого виконують функції перших ланок у ланцюзі створення вартості (постачання сировини, напівфабрикатів, товарів з низьким рівнем доданої вартості; постачання нескладних виробів загального користування), що пояснюється незацікавленістю внутрішніх та зовнішніх інвесторів у розвитку більш складних напрямів у цій галузі.

Наша країна, маючи колись дуже розвинену електронну промисловість, нині, коли мікроелектроніка переходить у розряд наноелектроніки, не в змозі ефективно конкурувати із всесвітньо відомими фірмами щодо сучасних інноваційних розробок у галузі електроніки, радіоелектроніки, телекомунікацій, сучасного приладобудування. Але вже наявна тенденція пожвавлення розвитку цієї галузі та участі електронної промисловості України в створенні глобальних ланцюгів доданої вартості.

На сучасному ринку вітчизняної електроніки працюють такі підприємства: Компанія «НАВІГАТОР КОРПОРЕЙШН» - лідер вітчизняної комп’ютерної інженерії, інформаційного захисту, індустріальних рішень 4.0, технологій обробки даних. Сприяє інноваційному розвитку інформаційно-технологічного сектору економіки України, їх технологічному становленню для інтеграції у глобальні ринки.

У Києві відкрили фабрику, яка буде виробляти світлодіодні модулі та інші види електронної продукції. Підприємство має в своєму розпорядженні обладнанням нового покоління від кращих виробників, яке дозволяє виготовляти продукцію з найвищими показниками якості, що відповідають світовим стандартам. У компанії є великий досвід по збірці такої продукції, адже складальний цех виробництва був відкритий в Києві ще в 2008 році. Виробництво розширили автоматизованими складальними лініями по SMT технології, і підприємство стало самостійним виробником SMD модулів для світлодіодних екранів.

У Києві також працює українська компанія Petcube, яка виробляє ґаджети для власників домашніх тварин. Колектив компанії нараховує 14 співробітників з представництвами у Сан-Франциско, Києві та Шеньчжені. Розробка Android та IOS додатків відбувається в Києві.

У 2008 році американська компанія Jabil перенесла на Закарпаття з Китаю частину виробничих потужностей. В результаті в 2008 році Європа вперше побачила мобільні телефони під маркою Nokia з позначкою made in Ukraine. Корпорація Jabil, яка входить до трійки найбільших контрактних виробників електроніки в світі, 15 березня 2019р. відкрила другий завод електроніки під Ужгородом

Підприємство виготовляє електроніку для брендів Nespresso, Ceragon, Sagemcom, SIAE Microelettronica, DUCATI Energia, SIT та TeleTec. Робота на підприємстві забезпечує робочими місцями більше 3 тис осіб.

Також у 2008 році сингапурська корпорація Flextronix перенесла виробництво електроніки з Китаю на Закарпаття. В місті Берегове був побудований другий завод електроніки. Але в зв'язку зі світовою кризою, завод законсервували та відкрили тільки в 2012 році.

Навесні 2019р.у Києві відбулися Виставки elcomUkraine, "EIA" та "НКАТ", які відображають пожвавлення бізнес-активності у галузях економіки України. Цього року 333 компанії (на 10% більше, ніж у 2009 році) з 16 країн світу — України, Австрії, Білорусі, Італії, Китаю, Литви, Македонії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, Тайваню, Туреччини, Угорщини, Франції та Чехії демонстрували новітні технології та інноваційні рішення у галузі електротехніки, систем енергозабезпечення та електроживлення, енергозбереження тощо.

Підсумок заняття

Економіка України — це ринкова економіка, що розвивається.

Рушійною силою розвитку вітчизняного сільського господарства є експортноорієнтоване виробництво продукції рослинництва (зернових та олійних культур). Україна увійшла в ТОП-5 експортерів сільськогосподарської продукції до країн ЄС.

Частка високотехнологічної продукції (аерокосмічна, електричні машини та обладнання, наукові інструменти та ін.) у структурі експорту становить лише 6,5 %. Натомість у переліку товарів, які купує Україна, крім енергоносіїв, значну частку складає продукція машинобудування, у тому числі транспортні засоби, електроніка, побутова техніка, ліки.

В Україні ще слабке впровадження високих технологій, відсутні інноваційної інфраструктури, низька інноваційна активність, тому все це унеможливлює характеризувати будь-який з регіонів України як високотехнологічний.

Україна має значні запаси енергоресурсів, але власні паливні ресурси забезпечують лише 58 % потреб, інша їх частина, імпортується. В Україні також існують значні ресурси геотермальної енергії, потенціал яких потрібно розкривати (великі запаси термальних вод виявлено на території Чернігівської, Полтавської, Харківської, Луганської та Сумської областей).

Автомобілебудування України суттєво змінилося як за характером своєї діяльності, так і за розміщенням через економічну кризу та нездатність протистояти засиллю іноземної продукції. Запорізький та Кременчуцький заводи припинили випуск власних марок автомобілів і перейшли на великовузлове складання легкових автомобілів та позашляховиків іноземних компаній.

На внутрішньому ринку автобусів корпорація «Богдан» – одна з найбільш динамічних за розвитком компаній в Україні.

Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства - одне з найстаріших виробництв . На полях України працюють зернозбиральні комбайни «Славутич» виробництва Херсонського машинобудівного заводу та їх модернізована версія «Скіф», а також жатки для збирання кукурудзи та соняшнику, пристосування для збирання насіння ріпаку та гірчиці. Частина техніки йде на експорт до країн Європи.

Тракторобудування в Україні орієнтується в основному на чинник споживача. Найбільшим центром, що виробляє трактори та тракторні агрегати є Харків. ХТЗ перебуває у приватній власності. Значна частина техніки йде на експорт.

В глобальних ланцюгах доданої вартості Україна ще не повністю використовує свій потенціал . Найбільшим попитом іноземних замовників користується продукція машинобудування.

Наявна тенденція пожвавлення розвитку електронної промисловості в Україні та її участі в створенні глобальних ланцюгів доданої вартості. На Закарпатті працюють підприємства американської компанії Jabil, сінгапурська корпорація Flextronix, які є заводами мережі зі складання продукції; у Києві розташовані компанія «Навігатор корпорейшин», Реtcubе, фабрика з виробництва електронної продукції.

Завдання:

Опрацювати параграф 30 "Конкурентні переваги України на світових ринках сировини та металів" сторінки 156-160!

Схарактеризуйте сучасні риси національної економіки України.

Які чинники зумовили розвиток в Україні сільського господарства?

Назвіть конкурентні переваги української економіки на світових ринках рудної сировини та металів.

Підготувати презентацію про економіку України!

Вівторок 28.04.2020, урок №6

Тема уроку: "Україна на окремих світових товарних ринках.Сучасний стан енерчетики."

Україна володіє потужною енергетичною системою, яку складають теплоелектростанції і теплоелектроцентралі, мережі атомних і гідроелектростанцій, а також електричні та теплові мережі, з'єднані між собою і пов'язані загальним режимом у безперервному процесі виробництва, перетворення та розподілення електроенергії та тепла. Виробництво енергії в Україні значною мірою залежить від імпортних ресурсів, зокрема атомного палива, природного газу, нафтопродуктів. Серед вітчизняних енергоресурсів особливе значення має вугілля, саме тому великі теплові електростанції побудовано неподалік вугільних басейнів. ТЕЦ розташовують поблизу великих міст і промислових підприємств, які вони забезпечують електроенергією і теплом. В Україні нині діє чотири АЕС, за потужністю ядерного потенціалу наша країна входить до першої десятки ядерних держав світу. Гідроенергетичні ресурси країни обмежені, тому їх використовують здебільшого для покриття пікових навантажень чинної енергосистеми. Більшість вітчизняних ГЕС збудовано на Дніпрі.

В Україні розпочато реалізацію Національної програми з впровадження відновлювальної енергетики. Нині діє система стимулювання розвитку цього виду енергії, яка включає так звані «зелені» тарифи. Держава зобов'язується купувати енергію у станцій на основі відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) за «зеленим» тарифом до 2030 р. За даними міжнародного агентства IRENA, в України зосереджено найбільший потенціал використання відновлювальних джерел енергії серед держав Південно-Східної Європи - 408,2 ГВт. Це вказує на перспективність використання ВДЕ та здатність створення відносної автономії та незалежності від поставок енергії з інших країн. В Україні найбільш економічно вигідними (рентабельними) є вітрові та сонячні електростанції. Незважаючи на те що частка СЕС і ВЕС у структурі виробництва електроенергії поки що невелика, вони сьогодні функціонують у більшості регіонів країни.

Енергетика відіграє важливу роль в економічному розвитку країни: так, вона створює 8 % ВВП країни, у ній зайнято понад 3 % економічно активного населення. За даними Державної служби статистики, загальний обсяг відпуску електроенергії за всіма джерелами постачання енергії у 2017 році становив 144,9 млрд кВт • год, теплоенергії - 93,3 млн Гкал. У структурі джерел постачання електроенергії на теплові електростанції (ТЕС) припадало 48,3 %, атомні електростанції (АЕС) - 26,2 %, теплоелектроцентралі - 10,5 %. У структурі джерел постачання теплоенергії найбільша частка припадає на теплоцентралі (котельні) - 66,0 % й ТЕЦ - 23,8 %.

Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства. Одне з найстаріших виробництв України – сільськогосподарське машинобудування – виникло у ХІХ ст. й завжди було зорієнтоване на райони виробництва сільськогосподарської продукції, а його розміщення пов’язане із зональною спеціалізацією сільського господарства. В Україні склалися спеціалізовані підприємства для виготовлення простих сільськогосподарських машин: землеобробних (плугів, культиваторів), сівалок, навантажувачів, причепів, а також обладнання для кормовиробництва і тваринництва. В Україні, де розвинуто зернове господарство (вирощування пшениці, кукурудзи) та цукробурякове виробництво, завжди існувала потреба у складній сільськогосподарській техніці – комбайнах відповідного профілю.

Найбільшим центром виробництва комбайнів в Україні був Херсон. Протягом тривалої історії «Херсонський машинобудівний завод» був єдиним в країні підприємством, що спеціалізується на виробництві складної сільськогосподарської техніки. На полях України працюють зернозбиральні комбайни «Славутич» його виробництва та їх модернізована версія «Скіф», а також жатки для збирання кукурудзи та соняшнику, пристосування для збирання насіння ріпаку та гірчиці. Частина техніки йде на експорт до країн Європи.

Місце машинобудування у господарстві України. Машинобудування є важливою складовою національного господарства України. В ній зайнята майже третина від усіх працюючих у промисловості. В Україні існує близько 1000 машинобудівних підприємств різного призначення. Основними виробництвамищо формують головну частину вартості продукції, є авіа- та автомобілебудування, сільськогосподарське, енергетичне та важке машинобудування.

Також працюють підприємства тракторо-, верстато-, суднобудування, залізничного машинобудування. Практично повністю припинило існування українське точне машинобудування. Майже 2/3 підприємств перебуває у колективній власності, близько чверті – у державній. Приватних підприємств у машинобудуванні України небагато – лише близько 5 %.

Важке машинобудування. В Україні важке машинобудування склалося у трьох промислових районах: Донецькому, Придніпровському та Прикарпатському.

Чинниками його розміщення там є великий споживач їх продукції, а також у перших двох районах – потужна металургійна база, яка дає чавун та сталь для роботи підприємств.

У Донецькому промисловому районі сконцентровано виробництва устаткування для шахтного видобутку вугілля, насосів (Горлівка) та для металургії (прокатні стани, ковальсько-пресове обладнання), а також важких металорізальних верстатів, кар’єрних екскаваторів (Краматорськ, Кадіївка (до 2016 р. – Стаханов), Маріуполь).

У великих металургійних містах Придніпров’я – Кривому Розі та Дніпрі – налагоджене виробництво обладнання для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокату труб, доменних печей тощо. У Кривому Розі також випускають гірничошахтне устаткування для залізорудної промисловості.

У Західному і Східному нафтогазоносних районах зосереджено центри, що випускали устаткування для видобутку нафти і газу: Дрогобич, Борислав, Харків.

!!!ПРЕЗЕНТАЦІЯ!!!

Завдання:

Опрацювати параграф 31 "Конкурентні переваги україни на світових ринках продукції важкої промисловості" сторінки 160-164!

Які існують регіональні відмінності розвитку енергетики в Україні?

Які виробництва українського машинобудування є конкурентоспроможними на світовому ринку та які чинники зумовлюють їхній розвиток?

З яких причин Україна в глобальних ланцюгах доданої вартості перейшла від виробництва до реалізації електронної продукції

Вівторок 05.05.2020, урок №7

Тема уроку: "Сучасний стан окремих виробництв хімічної, деревообробної, легкої та харчової промисловості."

Мета:узагальнити розуміння особливостей розвитку та просторової організації виробництв товарів для населення, сформувати уявлення про досягнення та складнощі розвитку даного сегмента виробництва.

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Мотиваціянавчальної та пізнавальноїдіяльності

Проаналізуйтевітчизнянічиімпортованіпродуктихарчуванняпереважають у вашомураціоні.

Чому? Аналогічнопроаналізуйтетовариповсякденногоужитку, взуття, одяг.

IIІ. Актуалізаціяопорнихзнань, вмінь і навичокучнів

-Якічинники є ключовими у розміщеннівиробництвхарчовихпродуктів?

-Якіпродуктихарчуванняукраїнськоговиробництва є експортними? Щосприялоцьому?

-Назвітьвідомих вам вітчизнянихвиробниківліків. Де розташованоназванівиробництва? Щовизначаєконкурентоспроможністьфармацевтичноїпродукції?

-Якийпереважний склад тканин вашогоодягу? Якігалузівиробляютьсировину для текстильноїпромисловості?

IV. Удосконалення, узагальнення та систематизаціязнань

1 Виробництвафармацевтичноїпродукції та побутовоїхімії: чинники та особливостірозташуванняпідприємств

Фармацевтичнийринок в Україні почав зростати і поступововідновлюватися, відновлюєтьсяй експортлікарськихзасобів, при цьому характерною особливістюгалузізалишаєтьсявисокаімпортозалежність. Лише 30 % українськогофармацевтичного ринку у вартісномувираженнізаймаютьвітчизнянілікарськізасоби. Часткавитрат на НДДКР в Україні не досягає й 1 %, при цьомучасткафармації не перевищує 0,1%, щостримуєрозробкусучаснихінноваційнихпрепаратів. ТОП-6 українськихвиробників: «Фармак», «Дарниця», НВЦ БХФЗ, «Артерiум», КВЗ та Sanofi (Україна). Виробництварозташовані у найбільшихмістахкраїни (кваліфікованівиробники, транспорт).

Основнийобсягпродажівпобутовоїхіміїстановлятьпральні порошки, засоби для чищеннятвердихповерхонь і миття посуду. Абсолютнимилідерамизалишаються ТНК Proctor&Gamble, Henkel,Unilever і SC Johnson, яківиробляютьблизько 69 % всієїпродукції. До ТОП-20 входятьдвіукраїнськікомпанії: «Слобожанськиймиловар» (абсолютниймонополістна ринку твердого мила) і Запорізький ОЖК. Активно входять на ринокневеликівиробникиекосегментапідвласними марками.

2 Особливостірозвитку й просторовоїорганізаціївиробництвамеблів, текстилю, одягу, взуття,продуктівхарчування

На ринках непродовольчихтоварівспостерігаєтьсязначнепереважанняімпортноїскладової (технології, обладнання, сировина — до 80 % собівартості). Відповідно ми мало виробляємопродукціїз високоючасткоюдоданоївартості, конкурентоспроможністьвласнихтоварівневисока.

Меблевапромисловістьрозташована в усіхкуточкахкраїни, виробництвоздійснюютьпереважнодрібнівиробництва малого та середньогобізнесу. Проблемою залишаєтьсявиготовленнявласноїякісноїсировини. Заготовлений ліспереважноекспортують у вигляді кругляку.

На сучасномуетапілегка промисловістьУкраїнитількипочинаєвихід з повногозанепаду. Понад 80 % внутрішньогопопитупродукціїлегкоїпромисловостізадовольняється за рахунокімпортута контрабанди. Не сприяютьрозвитковігалузі «секонд-хенди» (близько 7 % товарів). 2017 р. імпортперевищивекспорт у понад 2 рази. Найбільшіімпортери: Китай (близько 30 %), Польща (10 %), Туреччина (10 %), Німеччина (8 %), Італія (7 %). Найбільшітемпивиробництвалегкоїпромисловостізареєстровані у Львівській, Житомирській, Харківській, Дніпропетровській областях та м. Київ.

Виробництвагалузілегкоїпромисловостімаютьпевні «гендерні» особливості: переважначастиназайнятих — жінки, що є суттєвимчинникомможливостіпоширеннявиробництв у невеликих населених пунктах. Маленьківиробники все активнішевиходять на ринок, особливо в інтернет-продажах.

Швейнапромисловістьналічуєпонад 9500 підприємств, на якихзайнятобільше 1,7 млн осіб.

В м. Києві та Київськійобласті, Львівській, Дніпропетровській, Харківській, Закарпатській, Миколаївській, Полтавській, Житомирській та інших областях зосередженонайбільшівиробничіпотужностішвейноїпромисловості (орієнтація на споживача). Галузьмаєперспектививироблятитовариз високоюдоданоювартістю (дизайн).

ХарчовапромисловістьУкраїнизабезпечуєвнутрішнійспоживчийринокякісними продуктами харчуваннямайже на 90 %, формуєпонад 50 % зовнішньоторговельного обороту продукції АПКУкраїни. Галузьутворенапонад 40 підгалузями і виробництвами, щоналічуютьпонад 5 тис. підприємств. Прямііноземніінвестиціїстановлятьблизько $ 3 млрд (25 % загальнихпрямихіноземнихінвестицій у промисловістькраїни). Стоїтьзавданнястворенняповноголанцюгадоданоївартостівиробництвахарчовихпродуктів. Географіяпоширеннявизначаєтьсяспеціалізацієюсільськогогосподарства та споживачем.

Механізмомекономічногорозвиткуцього сегмента виробництвамає стати перехідгалузі на інноваційнийсоціально-орієнтований шлях розвитку. Створеннязонивільноїторгівлі з ЄС можесприятизбільшеннювиробництвахарчової та легкоїпромисловості в чотири рази. 1 лютого 2018 року Україна стала повноправним членом Конвенції Пан-Євро-Мед, щодастьзмогувітчизнянимвиробникамвбудуватися в європейськівиробничіланцюги (українськітовари, виготовлені з іноземноїсировини,можутьекспортуватися до ЄС за нульовоюставкою).

V. Контрольно-рефлексійнийетап

-Якірозглянутігалузіможутьорієнтуватися на ринки розвинутихкраїн, а які — на ринки країн,щорозвиваються? Аргументуйте свою думку.

-Зазначтепереваги й недолікилегкоїпромисловостікраїни.

-Якіінновації в сегментівиробництватоварів для населенняви можете запропонувати?

!!!ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПО ТЕМІ!!!

Завдання:

Опрацювати параграф 32 "Конкурентні переваги україни на світових ринках побутових товарів " сторінки 164-170!

Поясність чинники розвитку та особливості розташування підприємств з виробництва фармацевтичної продукції або товарів побутової хімії в Україні.

Поміркуйте, які існують перспективи розвитку окремих виробництв текстильної промисловості в Україні.

Які конкурентні переваги забезпечують розвиток в Україні різноманітних виробництв харчових продуктів і напоїв?

Підготуйте інформацію про виробництва побутових товарів у вашій місцевості

Вівторок 12.05.2020, урок №8

Тема уроку: "Сучасний стан окремих складових третинного сектору."

Міжнародні транспортні коридори на території України.

Одним із головних напрямків реалізації транспортної політики в світі останнім часом є організація функціонування і розвитку міжнародних транспортних коридорів та залучення їх до міжнародної транспортної мережі. Це обумовлено факторами глобалізації, нової науково-технічної революції, світовими інтеграційними процесами. Тільки за період 1993-1998 рр. число сертифікованих по ISО-9001 транспортних компаній виросло з 28 тис. до 272 тис.

Міжнародні транспортні коридори (МТК) - сукупність різних видів транспорту, що забезпечують значні перевезення вантажів і пасажирів на напрямах їх найбільшої концентрації. Транспортні коридори виконують роль кровоносних судин у світових інтеграційних процесах.

У 1994 р. II Загальноєвропейська (Крітська) транспортна конференція визначила 9 основних маршрутів МТК, III Загальноєвропейська транспортна конференція (1997 р.) до 9 коридорів додала 4 загальноєвропейські транспортні зони.

Крітська конференція проходила в рамках Європейського співтовариства і визначила такі транспортні Коридори:

Коридор №1. Таллінн - Рига-Варшава;
Коридор №2. Берлін - Варшава - Мінськ - Москва;
Коридор 3. Берлін (Дрезден) - Вроцлав -Львів-Київ (Німеччина, Польща, Україна);
Коридор №4. Берлін (Нюрнберг) - Прага - Будапешт -Констанца (Салоніки) - Стамбул;
Коридор №5. Трієст - Любляна - Будапешт - Братислава - Ужгород Львів (Італія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Україна);
Коридор №6. Гданьськ - Варшава - Жилина;
Коридор №7. Дунайський (водний) (Австрія, Угорщина, Югославія, Болгарія, Румунія, Молдова, Україна);
Коридор №8. Дурес - Тірана - Скоп'є - Софія - Варна;
Коридор №9. Гельсінкі - Санкт-Петербург – Вітебськ - Київ (Москва) - Одеса (Кишинів) - Пловдив - Бухарест -Александрополіс (з 4-ма відгал.) (Фінляндія, Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Румунія, Греція).

Отже, 4 з цих 9 МТК - №3, №5, №7, №9 - проходять по території України.

На Третій Пан-європейської конференції з питань транспорту (23-25 червня 1997р., Фінляндія, Гельсінкі) прийнято рішення про створення коридору №10 Зальцбург - Любляна - Загреб - Бєлград - Скоп'є - Салоніки.

Останні 8-10 років Україна веде активну політику підтримки європейських ініціатив по МТК, пропонує свої варіанти коридорів Європейському співтовариству.

За результатами досліджень англійського інституту "Рендел", щодо коефіцінта транзитності Україна займає перше місце в Європі. Але на сьогодні ступінь використання транспортної інфраструктури України ще досить низький. Створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямом розвитку транспортно-дорожнього комплексу України.

Офшорна розробка програмного забезпечення, також офшорне програмування — розвивається в Україні початку 2000.

Станом на лютий 2017 в ТОП-100 світових компаній з офшорного програмування увійшли 13 українських:

· SoftServe (більше 4000 співробітників, головний офіс у Львові);

· Ciklum (більше 2000 співробітників в Україні, головний офіс в Києві);

· ELEKS (більше 900 співробітників, головний офіс у Львові);

· Miratech (більше 700 співробітників, головний офіс в Києві);

· Sigma Software (більше 700 співробітників, головний офіс в Харкові, українська компанія в складі шведської консалтингової групи Sigma);

· N-iX (більше 800 співробітників, головний офіс у Львові);

· Softengi (більше 200 співробітників, головний офіс в Києві);

· Program-Ace (більше 100 співробітників, головний офіс у Харкові).

Компанії з українськими R&D-представництвами:

· EPAM (більше 4000 співробітників в Україні, головний офіс в США);

· Luxoft (більше 3000 співробітників в Україні, головний офіс в Швейцарії);

· Intetics (більше 200 співробітників в Україні, головний офіс в США);

· TEAM International Services (більше 200 співробітників в Україні, головний офіс в США);

· Softjourn (понад 100 співробітників в Україні, головний офіс в США)

ОФШОРНЕ ПРОГРАМУВАННЯ. Офшорна розробка програмного забезпечення та офшорне програмування в Україні розвивається з 2000 р. й стало однією з пріоритетних сфер діяльності. Станом на лютий 2017 р. в ТОП-100 світових компаній з офшорного програмування увійшли 13 українських. Країна має висококласних спеціалістів у галузі IT-технологій. їх кількість становить приблизно 100—200 тис. осіб (один із найвищих показників у Європі). Насправді їх набагато більше, адже значна кількість самостійно виконує замовлення національних та іноземних компаній у різний доступний спосіб.

Головними центрами, де зараз працює найбільше філій іноземних та вітчизняних ІТ-компаній, є Львів і Київ. Головні офіси компаній здебільшого розташовані на заході країни.

СЛОВНИК

Офшорне програмування (одна із форм офшорного аутсорсингу) — розробка програмного забезпечення для іноземних замовників.

Offshore programming (one of the forms of offshore outsourcing) — software development for foreign customers.

Економічно високорозвинені країни й надалі експлуатуватимуть високий інтелектуальний потенціал українців із метою скорочення власних витрат, адже оплата праці кваліфікованого інженера-програміста дуже висока. Наприклад, у США він за свою працю в середньому отримує 80—110 тис. дол. на рік, англомовний фахівець з Індії — 5—25 тис. (така різниця дає значну економію, мал. 1).

Зарплати у сфері розробки програмного забезпечення в Україні суттєво різняться залежно від виду виконуваної роботи (більше про це можна прочитати на сайті: ain.ua/2018/01/29/zarplaty-na- yanvar-2018/).

Стів Возняк — новатор комп'ютерних технологій українського походження, конструктор одного з перших персональних комп'ютерів у світі, спів- засновник фірми «Еппл».

Ян Кум — емігрант з України американський підприємець і програміст, один із засновників «Вотсап» (мобільний додаток обміну повідомленнями), який у лютому 2014 р. за 19,3 млрд дол. США придбав «Фейсбук».

Одним з основних рекреаційних ресурсів є клімат, оскільки його особливості сприяють організації санаторно-курортного лікування та інших видів рекреаційної діяльності. Кліматичні умови для рекреації вивчаються з погляду комфортності погоди та клімату для організму здорової людини, яка відпочиває. Тепловий стан людини — відповідна реакція на комплексну дію погоди. Щодобово організм людини реагує не лише на зміни температури повітря, коливання атмосферного тиску, а й на постійні зміни кількості кисню в атмосфері. За кліматичними умовами розрізняють два періоди рекреаційної діяльності: холодний (листопад — березень) і теплий (квітень — жовтень),

Україна завдяки географічному положенню має значні рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані з метою відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси також визначають як об'єкти і явища природного й антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри та є матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування та спеціалізації рекреаційних центрів і забезпечують їх економічну ефективність. Рекреаційні умови — це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності (наприклад, кліматичні особливості, мінеральні джерела, біорізноманіття тощо), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційні ресурси України — рівнинні та гірські рекреаційні ландшафти, річкові та морські пляжі, мінеральні води (понад 400 джерел), лікувальні грязі (майже 100 родовищ). Лікувальні мінеральні води різного хімічного складу є майже в усіх областях лісостепу; із 400 джерел використовують для бальнеологічних цілей і промислового розливу лише 34. Зі 104 відомих в Україні родовищ лікувальних торфових і мулових грязей нині застосовують з метою лікування лише 26. Найбільше рекреаційне навантаження характерне для берегової смуги Азово-Чорноморського узбережжя, де загальна довжина пляжів становить 1160 км, або 47 % морських берегів. До речі, цього досить, щоб одночасно оздоровити 4,1 млн осіб.

МІСЦЕ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАПОЗИЧЕНЬ. Фінансово-кредитна сфера України складається з фінансів підприємств і галузей, державного бюджету, місцевих бюджетів, соціального, майнового та особистого страхування, позабюджетних фондів, банківського, державного й міжнародного кредитів. Основними фінансово-кредитними організаціями нашої країни є банки, а також фінансові, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні, позичкові фонди, ощадні каси.

На сьогодні у світі сформувався потужний ринок фінансово-банківських послуг. Міжнародну інвестиційну діяльність здійснюють переважно міжнародні й транснаціональні банки. Головною їх функцією є виділення коштів під відсотки або інші зобов’язання для реалізації масштабних проектів або підтримки національних фінансових систем (як в Україні). Прикладом співробітництва України з транснаціональними банками є її взаємодія з МВФ. Національні (державні) банки країн (США, Німеччини, Канади тощо) із фондів власних державних банків періодично виділяють нашій державі допомогу для розвитку або функціонування певних сфер. Наприклад, наприкінці 2018 р. Німеччина виділила нашій державі 75 млн євро.

За даними Держстату, у січні—березні 2018 р. в економіку України іноземними інвесторами із 76 країн світу було вкладено 1151 млн дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). До підприємств промисловості, установ та організацій, що здійснюють оптову та роздрібну торгівлю, спрямовано 33,6% прямих інвестицій. Основними країнами-інвесторами є Кіпр (28,1%), Нідерланди (20,6%), Велика Британія (6,1%), Німеччина (5,5%), Швейцарія (4,7%), Віргінські Острови (Брит., 4,1%), Австрія (3,4%).

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ ФІНАНСОВІ КОРПОРАЦІЇ (БАНКИ, ФІНАНСОВІ КОМПАНІЇ) В УКРАЇНІ. Сьогодні у світі налічується понад 40 великих міжнародних фінансових корпорацій.

Умови та виклики покращення інвестиційної привабливості України та умови збільшення інвестицій у найбільш привабливі сектори економіки України.

Найбільш відомі з них: Всесвітній банк, Лондонський клуб, Паризький клуб, Європейський центральний та інвестиційний банки тощо.

Відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від 3 червня 1992 р. Україна стала членом МВФ. Крім того, держава співпрацює з багатьма фінансовими компаніями. Наприклад, Європейський інвестиційний банк під час саміту Україна—ЄС у Брюсселі підписав угоду про виділення позики на 75 млн євро для реалізації проекту «Підвищення безпеки автомобільних доріг у містах України». Інший приклад: у 2001 р. уряд України в результаті переговорів із Паризьким клубом домовився про реструктуризацію зовнішнього боргу на 580 млн дол. США за період 2000—2002 рр. на термін 12 років.

Для підвищення активності транснаціональних фінансових корпорацій в Україні необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат та дієве законодавство, а найголовніше — подолати корупцію. Прикладом вдалого використання іноземних інвестицій та співпраці з міжнародними фінансовими корпораціями може бути сучасна економіка Китаю (мал. 3).

Перший у світі банк, який працює й донині, виник в Італії в Ранньому Середньовіччі. А коли виник перший банк в Україні, ніхто точно не знає. Відомо, що вже в X ст. за часів Русі виготовляли срібні й золоті монети. На них, як і тепер, був зображений давній державний символ (герб) — тризуб.

Вчені Вищої технічної школи Цюриха (Швейцарія) проаналізували взаємозв'язки 43 тис. ТНК та визначили, що існує відносно невелика група компаній, здебільшого банки, яка здійснює непропорційно великий вплив на світову економіку. Вони склали модель глобальної економіки, що дозволила їм визначити 147 ТНК, які контролюють близько 40% світових доходів.

Завдання:

Опрацювати параграф 33 "Конкурентні переваги україни на світовому ринку послуг" сторінки 170-175!

Давальницька сировина в швейній індустрії України: позитивні й негативні аспекти для виробників і споживачів.

Офшорне розроблення програмового забезпечення в Україні: основні центри, компанії.

Роль малого бізнесу в розвитку туризму та курортного господарства.

Розроблення регіональних маршрутів туристичних подорожей, прокладання їх на топографічній карті (плані), обчислення витрат (часових, фінансових тощо

Вівторок 19.05.2020, урок №9

Тема уроку: "Сталий (збалансований) розвиток."

Мета: ознайомити учнів з категорією «збалансований розвиток», розглянути найважливіші баланси у сфері користування;

Мотивація навчальної діяльності учні

Ми одержали в спадок невимовно прекрасний і різноманітний сад, але біда наша в тому, що ми — погані садівники, які не засвоїли найпростіших правил садівництва. Дж.Даррелл

Якщо кожна людина перейде до такого способу життя, що не шкодитиме навколишньому середовищу, це дасть великий поштовх для розв’язання екологічних проблем. Сотні тисяч людей у різних країнах уже живуть по- іншому, прагнучи стійкого розвитку людства. Запрошуємо Тебе приєднатися до цього руху. Отримуй задоволення від своїх дій та досягнень!

Повідомлення теми і мети уроку

ДЧЦМПЗ?

ІV. Вивчення нового матеріалу

СКЛАДАННЯ НАВІГАТОРА ЗНАНЬ І ТЕЗ ДО НЬОГО

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Збалансований розвиток (англ. зизіаіпаЬіе — підтримуючий, тривалий, безперервний і а¹еVе^ортепі — розвиток) — 1) розвиток, що задовольняє потреби нинішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби; 2) такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь.

Що таке сталий розвиток? Поява терміну «сталий розвиток» 1987 рік - прем′єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундланд сформулювала поняття «sustainable development» (сталий розвиток) в звіті «Наше спільне майбутнє». Сталий розвиток у формулюванні ООН – це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх власних потреб.

У 50—60-х рр. XX ст. розвиток пов'язували лише з економічним прогресом і зростанням економічної ефективності. На початку 70-х рр. у зв'язку з несправедливим розподілом прибутків і зростанням кількості бідних у країнах, що розвиваються, питання соціальної справедливості були визнані так само важливими, як і збільшення економічної ефективності. Проте зростаюче споживання природних ресурсів призвело до деградації довкілля й негативно вплинуло на здоров'я людей. Реальною загрозою стала проблема «меж зростання», на яку 1972 року звернув увагу світової громадськості Римський клуб. Щоб уникнути екологічної кризи, до концепції розвитку необхідно було включити третю мету — збереження довкілля. Вперше це питання було порушено на Конференції ООН з довкілля людини (1972, м. Стокгольм).

Термін «збалансований розвиток» з'явився 1980 року, коли вийшла «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), підготовлена Міжнародною спілкою охорони природи (МСОП). Ця стратегія висунула принципово нове положення: збереження природи нерозривно пов'язане з питаннями розвитку. Розвиток суспільства має відбуватися за умови збереження природи. Поняття «збалансований розвиток» почали широко застосовувати після публікації 1987 року звіту Міжнародної комісії з довкілля та розвитку «Наше спільне майбутнє», підготовленого під керівництвом Г. X. Брундтланд. Концепція збалансованого розвитку набула провідного статусу після Конференції ООН з довкілля та розвитку (1992, м. Ріо-де-Жанейро) і була відображена в прийнятому на конференції Порядку денному на XXI століття. Світове співтовариство визнало, що збалансований розвиток «має стати пріоритетним питанням порядку денного міжнародного співробітництва».

Загальновизнаним є розуміння збалансованого розвитку як гармонійного поєднання економічних, соціальних та екологічних складових розвитку. Лише досягнення збалансованості між ними забезпечить можливість перейти до такого суспільного розвитку, який не виснажуватиме природні й людські ресурси, а тому матиме можливість тривати досить довго. В українській мові популярності набув термін «сталий розвиток», який з'явився внаслідок перекладу терміна «устойчивое развитие» з російської мови, а не безпосереднього перекладу з англійської.

Важливим завданням науковців є складання балансу між господарськими потребами суспільства та природними можливостями їх задоволення. Маючи такий баланс і озброївшись принципово новою безвідходною технологією, можна буде зняти антагоністичне протиріччя між суспільством і природою. Для цього необхідно враховувати таке: економіко-географічне положення певного регіону; мінерально-сировинний, земельний, водний, рекреаційний потенціал та його просторовий розвиток; соціальний (демографічна ситуація, якісна та кількісна структура населення, соціальна інфраструктура); економічний (сільське та водне господарство, промисловість) і природоохоронний потенціал.

Сталий розвиток і майбутнє України В короткостроковій перспективі стратегічною метою сталого розвитку України повинне бути подолання економічної та структурної кризи, що розвинулись в період переходу до ринкової економіки та демократичного громадського суспільства. Для досягнення сталого розвитку є необхідним комплексний підхід: екологічна безпека: стратегічна мета - збереження і відновлення природних екосистем, стабілізація та поліпшення якості навколишнього середовища, зниження викидів шкідливих речовин і т.д. економічна стабільність: метою є створення соціально й екологічно ефективної економіки, що забезпечує гідний рівень життя громадян, конкурентноздатність продукції. Важливою цільовою настановою повинно стати забезпечення економічного розвитку переважно на вже освоєних територіях. соціальне благополуччя: основною метою є збільшення середньої тривалості життя населення, планування родини та раціоналізація особистого споживання, поліпшення середовища існування людини, розвиток його соціальної активності, забезпечення рівних можливостей в одержанні медичної допомоги, соціальний захист уразливих груп населення

Питання сталого екологічного розвитку є дуже актуальними для України, яка нині переживає глибоку еколого-економічну кризу. Це викликано тим, що тривалий час домінував принцип — одержання максимальної вигоди при мінімальних затратах.

При цьому мали місце неузгодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природомістких галузей з високою питомою вагою ресусо- і енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність культури праці та споживання тощо.

Все це привело до формування техногенного типу економічного розвитку. І, як наслідок, нині антропогенне навантаження на природу наближається (а в деяких регіонах України наблизилося) до граничної межі її екологічної стійкості. За нею починаються кризові та катастрофічні зміни в природі, що негативно впливає на життєдіяльність людини і суспільства.

Під техногенним тилом розвитку слід розуміти природоємкий (природоруйнуючий) тип розвитку, що базується на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень.

Характерними рисами такого розвитку є швидке і виснажуюче використання невідновлюваних видів природних ресурсів (передусім корисних копалин) і зверхексплуатація відновлюваних ресурсів (ґрунту, лісів і ін.) з швидкістю, що перевищує можливості їх відтворювання і відновлення.

При цьому наноситься значний економічний збиток, що є вартісною оцінкою деградації природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.

Для техногенного типу економічного розвитку питаманні значні екстерналії, або зовнішні ефекти. У природокористуванні їх можна охарактеризувати як негативні еколого-економічні наслідки економічної діяльності, які не приймаються до уваги суб'єктами цієї діяльності.

Будь яка країна, що стала на шлях науково-технічного прогресу та широкомасштабного використання його результатів, вже не може і не повинна ігнорувати такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, насамперед невідтворювальних і невідновлюваних, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля, межі його екологічної міцності і опірності щодо негативних і шкідливих антропогенних впливів тощо.

1.Збалансований розвиток—розвиток, що задовольняє потреби нинішнього покоління.

2.Збалансований - такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися.

3. Важливим завданням науковців є складання балансу між господарськими потребами суспільства І їх задоволення

4. Загальновизнаним є розуміння збалансованого розвитку як гармонійного поєднання економічних, соціальних та екологічних складових розвитку.

5. Концепція збалансованого розвитку набула провідного статусу після Конференції ООН з довкілля та розвитку (1990, м. Ріо-де-Жанейро)

6. Термін «збалансований розвиток» з'явився 1980 року, коли вийшла «Всесвітня стратегія охорони природи»

7. Реальною загрозою стала проблема «меж зростання», на яку 1970 року звернув увагу світової громадськості Римський клуб.

8. Щоб уникнути екологічної кризи, до концепції розвитку необхідно було включити третю мету — збереження довкілля.

Завдання:

Що таке збалансований розвиток?

Чому виникла потреба у формуванні поняття «збалансований розвиток»?

Коли концепція збалансованого розвитку набула провідного статусу?

Які шляхи досягнення збалансованого розвитку територій?

Вівторок 26.05.2020, урок №10

Тема уроку: "Контрольна робота"

І рівень (завдання 1-6 з вибором однієї правильної відповіді (кожна правильна відповідь 0,5 балів)

1. Біосфера – це:

а) природна оболонка існування та життєдіяльності організмів

б) водна оболонка Землі

в) повітряна оболонка для існування та життєдіяльності організмів

г) частина природної оболонки в якій проживає людина

2. Материк з найбільшою часткою ендемічних живих організмів:

а) Пд. Америка

б) Африка

в) Антарктида

г) Австралія

3. Який вчений заклав основи ґрунтознавства та пояснив природу грунту:

а) П. Чубинський

б) С. Рудницький

в) В. Докучаєв

г) О. Воєйков

4. Зональність та розміщення грунтів на рівнинах зумовлена:

а) вертикальною поясністю

б) горизонтальною зональністю

в) ареальним поширенням

г) широтною зональністю

5. Виберіть лідерів за кількістю вироблених автомобілів:

а) Бразилія, Німеччина, Франція

б) Китай, США, Японія

в) Пд. Корея, Сінгапур, Таїланд

г) Угорщина, Іспанія, Італія

6. Україна є державою:

а) аграрною;

б) аграрно-індустріальною,

в) пост-індустріальною,

г) індустріально- аграрною

ІІ рівень (завдання 7-8 на встановлення відповідності (кожна правильна відповідь 1,5 балів)

7. Дайте визначення поняттям.

Внутрішній валовий продукт – це

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Валовий національний продукт – це

_______________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________

8. Виберіть із наведеного переліку основні риси І типу відтворення населення:

а) «демографічний вибух»

б) «старіння» населення

в) висока тривалість життя

г) переважання чоловіків у статевій структурі населення

д) переважання молодого населення

е) низька народжуваність

ІІІ рівень (правильна відповідь 3 бала)

9. На схематичній карті України позначте центри машинобудування та підпишіть їх.

ІV рівень (правильна відповідь 3 бала)

10. Охарактеризуйте сучасні тенденції розвитку енергетики в Україні (електростанції, їх типи, чинники розташування, значення для держави, екологічні проблеми тощо)

НАВЧАЛЬНИЙ РІК 2020-2021

П'ятниця 02.10.2020, урок № 1

Тема уроку: "Способи зображення на географічних картах".

Мета: Систематизувати знання про способи зображення на картах географічних явищ та об’єктів; удосконалити вміння роботи з картою; закріпити знання про градусну сітку, меридіани й паралелі, формувати вміння визначати географічні координати точок; розвивати просторове мислення.

Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Сьогодні вивчення географії неможливо представити без використання картографічної інформації. Карта представляє не лише звичне зображення земної поверхні на площині, а нині розглядається як джерело інформації, яке у світлі інформаційних технологій можна було б представити як певний інформаційний продукт, отриманий в результаті картографічних методів дослідження окремих територій.

Вивчення нового матеріалу

Сучасні картографічні твори

Географічні атласи

Географічний атлас — це впорядковане зібрання карт. Упорядкованість полягає в доборі карт, які разом дають комплексну географічну характеристику певної території (атласи України, області, Карпат тощо) або детально характеризують певний природний компонент (геологічні, кліматичні атласи тощо).

Сучасні атласи виконують не тільки на папері, але й створюють на електронних носіях інформації (СБ-атласи). Прикладом електронних атласів є проект Національного атласу України; навчальний СБ-атлас із курсу географії України для середньої школи.

Геоінформаційні системи

Виконані в електронному цифровому форматі карти є складовою частиною географічних інформаційних систем (ГІС). ГІС — це засоби отримання, збереження, опрацювання, відбору й передання географічної інформації. На відміну від паперових карт і атласів, ГІС можуть містити набагато більше інформації (у тому числі в прихованому вигляді, яку за потреби можна легко активізувати). Найголовніша перевага ГІС — швидка обробка та аналіз великої бази даних. Електронна карта, створена в ГІС, підтримується потужним арсеналом аналітичних засобів, можливістю редагувати об’єкти, а також базами даних, пристроями сканування, друку, засобами Інтернету і навіть інформацією зі штучних супутників Землі.

ГІС зберігають інформацію про реальний світ у вигляді набору тематичних шарів, які об’єднані на основі географічного положення.

Особливо популярними є вбудовані ГІС, встановлені на автомобілях, кораблях, сучасному залізничному транспорті; GPS (Global Positioning’ System) — система навігації за допомогою супутникової інформації; Інтернет-ГІС на різних мережевих порталах, які надають електронні карти.

Крім побутових потреб ГІС використовують із різною практичною метою: для автоматичного проектування в будівництві споруд і комунікацій та в оформленні прибудинкових територій; прийняття рішень у сфері управління територіями (містами, районами, областями) тощо. За допомогою ГІС природоохоронні організації стежать за станом лісів, річок і ґрунтового покриву. Комунальні служби планують і проводять заходи з обслуговування міських мереж. Рятувальники, пожежники і ремонтники оперативно розраховують оптимальні маршрути. Перевізники вантажів підвищують надійність доставки, заощаджують час і пальне за рахунок оптимізації маршрутів.

Математична основа карт:

Математична основа карти складається із сукупності математичних елементів, які визначають математичний зв’язок між картою і поверхнею, що відображається. Математичними елементами карти є масштаб, картографічні проекції, координатна сітка, а також елементи компонування й системи розграфлення.

Способи картографічного зображення

Зміст карти сприймається через систему фіксованих у легенді картографічних умовних знаків (КУЗ) - графічних символів, що застосовуються на картах для позначення різних об'єктів та на їхніх характеристик (атрибутів). КУЗ – мова карти, вони передають закладені в карту знання про реальну дійсність.

Кожен знак використовується для групи різних, але споріднених в якому-небудь відношенні об'єктів, тобто виражає визначене родове поняття.

КУЗ виконують дві основні функції:

вказують вид об'єкта, а також деякі якісні і кількісні характеристики цього об'єкта, визначають просторове положення об'єкта.

Сутність генералізації

Цінна властивість топографічної карти досягається тим, що при її складанні на основі наукового аналізу відомостей про місцевість утворюється картографічна генералізація, тобто добір, узагальнення, виділення всього головного та істотного в залежності від призначення карти, її масштабу й особливостей місцевості.

Для з'ясування сутності картографічної генералізації варто порівняти між собою зображення однієї і тієї ж місцевості, що є на аерознімку і на топографічній карті.

Так, аерознімки відображають місцевість з найбільшими подробицями. Однак читаність їх залежить від масштабу зображення, і в цьому полягає їхній істотний недолік. Так, із зіставлення аерознімків різних масштабів видно, що в міру зменшення масштабу зображення розпізнається менша кількість об'єктів. Деякі з об'єктів стають зовсім нерозрізненими, в інших змінюються обриси контурів за рахунок їхнього згладжування. Зміни ці відбуваються механічно, залежать винятково від розмірів об'єктів і нерідко суперечать їх значенням. Наприклад, міст 1, що має велике орієнтирне значення, але відносно невеликі розміри, губиться на аерознімку, тоді як город 2, що має менше значення, але великі розміри, виступає на перший план. Численні другорядні деталі обрисів присадибних ділянок 3 роблять важким читання зовнішнього контуру населеного пункту.

Електронні карти та глобуси

Електронні карти та глобуси — це цифрові картографічні моделі, аналоги звичайних географічних карт або навігаційних систем, які пристосовані до відображення на моніторах комп’ютерів. Вони належать до динамічних моделей, які можуть бути як аналогами звичайних географічних карт, так і навігаційними системами. Сьогодні майже всі карти, атласи, аеро- і космічні знімки викладені в мережі Інтернет і є загальнодоступними. Зростає й кількість супутників Землі, які постійно сканують її поверхню. Цю інформацію також розміщують в Інтернеті.

(Використайте електронні карти google.com/ maps для отримання інформації про населений пункт, у якому ви живете. Чи достатньо інформації вони містять?)

Картографічні інтернет-джерела

Географічна інформація використовується повсюдно: у наукових дослідженнях, господарстві та повсякденному житті людини. Вона необхідна під час планування й прогнозування всіх сфер суспільного життя та розвитку. У щоденному житті ми постійно користуємося картографічною інформацією. Нас кожного дня цікавлять температура повітря, наявність опадів тощо. Ми чуємо про землетруси й цунамі, торнадо і виверження вулканів. Нас хвилюють рівень забруднення повітря й поширення радіації після аварій на ядерних об’єктах тощо.

(Назвіть випадки з власного життя, коли вам або вашим близьким була потрібна картографічна інформація)

Географічні інформаційні системи — це автоматизовані комп’ютерні системи, призначені для збирання, зберігання, обробки, аналізу та візуалізації (подання) інформації у вигляді тексту, карт, таблиць, графіків тощо. Інформація в таких базах накопичується швидко й надходить з усього світу від різних джерел: дані стаціонарних та експедиційних досліджень нашої планети, космічний моніторинг Землі, матеріали статистичних довідників, навчальних підручників і посібників, географічні карти, плани й картосхеми, дані аерофотозйомки тощо.

Навігаційні карти

Багато віків термін навігація означав тільки морські маршрути. В XX ст., внаслідок розвитку науки і техніки, появи повітряних суден, космічних кораблів — нових об'єктів навігації, виникли нові значення терміну. Тепер, в загальному значенні, навігація — процес керування деяким об'єктом (в тому числі інформаційним), який має властиві йому методи пересування в певному просторі. У навігації можна виділити такі дві складові:

· теоретичне обґрунтування й практичне застосування методів керування об'єктом

· маршрутизація (її вид — маршрутизація в інформаційних мережах), вибір оптимального шляху проходження об'єкта в просторі.

В ІТ, інформаційних системах розглядається навігація.

Дистанційне зондування Землі. Сфери практичного застосування.

Перевагами дистанційних методів дослідження земної поверхні в порівнянні з традиційними (атмосфера-літосфера-свердловина) є масштабність огляду, можливість отримання глобальної і локальної інформації про природні об'єкти, а також контролю динаміки процесів в реальному масштабі часу. Будучи самим новітнім і досконалим матеріалом, космічні знімки дозволяють в коротші терміни складати і обновляти самі різні тематичні карти, картографувати мало вивчені території. Це дозволяє ефективніше вирішувати наукові і прикладні задачі у області комплексних досліджень природного середовища, геології, гляціології, океанології, пошуку і освоєння корисних копалин, сільського і лісового господарства.

Закріплення нових знань, умінь та навичок

Практична робота 3. Визначення за градусною сіткою географічних координат точок, азимутів, відстаней у градусах і кілометрах між точками на різних за просторовим охопленням картах

Завдання;

Опрацювати параграф 5 Сторінки 21-25

Дати письмову відповідь на запитання

Що таке географічна карта? За якими ознаками класифікують карти?

Назвіть основні способи картографічного зображення.

Що таке географічний атлас? Якими бувають атласи?

У чому полягає сутність картографічної генералізації?

Які сфери практичного застосування геоінформаційних систем (ГІС), сучасних навігаційних систем і дистанційного зондування Землі

П'ятниця 09.10.2020, урок № 2

Тема уроку: "Електронні карти та глобуси. Картографічні інтернет-джерела".

Навчальна мета: розширити знання учнів про види карт; сформувати знання про особливості електронних варіантів картографічних творів, активізувати використання картографічних інтернет-джерел для різних потреб; ознайомити з основними принципами, задачами та значенням ГІС.

Розвивальна мета: розвивати допитливість, аналітичне мислення, картографічну компетентність.

Виховна мета: виховувати відповідальну й безпечну поведінку під час використання Інтернету.

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Чи знаєте ви, скільки діючих штучних супутників обертається навколо Землі? Понад 1000. Для чого стільки? Частина з них забезпечує зв’язок, а більшість — збирають інформацію. Про частину цієї інформації та для чого вона, ми дізнаємося на нашому сьогоднішньому уроці.

ІII. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів

- Яку інформацію ви можете отримати з картографічних додатків у смартфоні? Чи можна з тією самою метою скористатися іншим засобом інформації?

- Перелічить особливості користування електронними картами (у будь-якій пошуковій системі), якщо вам доводилося це робити. Чи можна відмовитися від карт на папері?

- Назвіть спеціалістів, що створюють сучасні електронні карти.

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Електронні карти та глобуси. Картографічні інтернет-джерела

Електронна карта — цифрова картографічна модель, візуалізована (проекції, умовні знаки відповідно до масштабу тощо) в комп’ютерному середовищі. Створюють на основі цифрових карт — моделей місцевості у вигляді закодованих у числовій формі просторових координат. Є оперативним засобом, тобто існує в режимі реального часу, а тому інформаційна складова постійно змінюється. Має свої особливості відображення інформації, що зумовлені роздільною здатністю пристроїв, для яких розробляються (монітори сучасних лабораторій чи невеликий смартфон), та можливостями застосування анімації та звукового супроводу.

Електронна карта не тотожна комп’ютерній карті, яка створена на основі комп’ютерних технологій.

Будь-які картографічні твори (від зображень звичайних паперових варіантів до сучасних моделей), розміщені в мережі Інтернет, є картографічними джерелами інформації.

Кількість картографічних сервісів постійно зростає. Серед відомих — Google Maps, 2gis, Bing maps, Nokia Maps, OpenStreetMap, MapQuest, Yahoo! Maps, Google Earth, Google Earth Pro, Earthexplorer та ін.

2. Навігаційні карти

Навігаційні карти створюють задля забезпечення судноводіїв навігаційно-гідрографічною інформацією для безпечного судноплавства.

Завдання. Ознайомтеся з відкритою навігаційною картою (http://map.openseamap.org).

Аналогічні карти створюють для інших транспортних засобів — аеронавігаційні, автомобільні.

3. Географічні інформаційні системи (ГІС), дистанційне зондування Землі, сфери їх практичного застосування

Геоінформаційні системи (ГІС) — системи накопичення, інтерпретації, аналізу просторових даних та їхньої графічної візуалізації. По суті є багатошаровим інформаційним «тортом» про певну ділянку географічного простору (від глобального до регіонального рівнів). Складові ГІС: апаратні засоби, програмне забезпечення, дані.

ГІС об’єднують у собі дистанційне зондування і супутникові системи глобального позиціонування (GPS), Інтернет, картографування, цифрову обробку зображень і 3D-моделювання, технологію баз даних у обробці просторово розподіленої інформації.

Дистанційне зондування Землі (ДЗЗ) — отримання різноманітними безконтактними способами інформації про поверхню Землі наземними, авіаційними і космічними засобами, оснащеними різними видами знімальної апаратури. Воно є ефективною і оперативною технологією отримання інформації про властивості та характеристики об’єктів земної поверхні. Отримують інформацію про об’єкт в різних спектральних діапазонах електромагнітних хвиль.

Завдання. Ознайомтеся з сервісом Earthexplorer, що дає змогу знайти певний космічний знімок.

ГІС застосовують для вирішення практичних завдань управління природними ресурсами, військовими, об’єктами сільського господарства, екологічного моніторингу, кадастру, логістики, міського планування, телекомунікацій, торгівлі та ін.

Обсяги продажів ГІС-продуктів, ГІС-технологій, та ГІС-послуг щорічно збільшуються на 20–30 %.

V. Закріплення вивченого матеріалу. Рефлексія

- Зазначте переваги й недоліки користування онлайн-картами в режимі реального часу. У чому принципова відмінність «звичайних» карт аналогічної тематики? Чому для створення останніх потрібно більше фахової підготовки відповідно до тематики карти?

- Назвіть спеціалістів, що створюють ГІС. Які вимоги до підготовки фахівців висуває час? Яке значення у сучасному світі сучасного географа?

Завдання

Опрацювати параграф 6 Сторінки 26-29

Дати письмову відповідь на запитання

Значення карт у житті та господарській діяльності людини.

Історія розвитку картографії від зображень на глиняних табличках до віртуальних карт.

Особливості написання українською мовою назв країн і населених пунктів на картах.

Визначення оптимального маршруту руху між визначними об’єктами свого району за допомогою навігаційної карти своєї області.

П'ятниця 06.11.2020, урок № 3

Тема уроку: "Рухи землі та їх наслідки."

Мета: удосконалити знання учнів про форму Землі та її положення та рух у космічному просторі, систематизувати знання про наслідки такого руху, формувати світоглядні уявлення.

Розвивати аналітичне й просторове мислення, навички систематизування.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Прийом «Бесіда»

1. Чим відрізняються електронні карти від паперових?

2. Опишіть принцип роботи з навігаційними картами.

3. Обґрунтуйте переваги ГІС-технологій.

4. У яких видах діяльності застосовують ГІС?

5. З якою метою здійснюють дистанційне зондування Землі?

6. Схарактеризуйте напрями використання матеріалів ДЗЗ на території України.

7. Якими сучасними засобами картографування ви користуєтесь у своєму

житті? Які хотіли б опанувати?

ІІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Знайомство з метою та завданням уроку

ІV. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок учнів

Прийом «Мозковий штурм»

Яку форму має Земля?

Що ви знаєте про дати 22 грудня, 22 червня, 21 березня, 23 вересня?

V. Вивчення нового матеріалу

1. ГЕОЇД

Пояснення вчителя. Земля - не ідеальна куля, вона сплюснута біля полюсів і розширена до екватора. Таке геометричне тіло називають сфероїдом, або еліпсоїдом обертання. Але істинна (фізична) форма Землі більш складна через неоднорідність будови надр. Ця форма є геоїдом («землеподібний»). Геоїд - це фігура, поверхня якої в усіх точках перпендикулярна напрямку сили тяжіння. Поверхня геоїда збігається з рівнем Світового океану

2. ПОКАЗНИКИ РУХУ ЗЕМЛІ НАВКОЛО СВОЄЇ ОСІ, ДОБОВА РИТМІКА В ГНОГРАФІЧНІЙ ОБОЛОНЦІ.

Пояснення вчителя. Люди, спостерігаючи за Сонцем, помітили, що через певний час повторюється схід і захід Сонця. Проміжок часу між двома сходами (або заходами) називають добою. Земля здійснює повний оберт навколо своєї осі із заходу на схід за 24 години, тобто за добу. Кутова швидкість обертання всіх точок Землі при цьому однакова (15° за год). Лінійна швидкість обертання точок залежить від тієї відстані, яку вони мають пройти за період добового обертання Землі. Нерухомими на поверхні Землі є тільки точки географічних полюсів (Північного й Південного). Найбільша швидкість (464 м/с) обертання точок — на лінії екватора. Довжина паралелей зменшується від екватора до полюсів, відповідно зменшується й лінійна швидкість обертання точок на цих паралелях. Лінійна швидкість обертання всіх точок на одній паралелі однакова, а на одному меридіані вона зменшується від екватора до полюсів. Географічним наслідком добового обертання Землі є зміна дня і ночі

3. ОСНОВНІ ВИДИ ЧАСУ. ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЕВОГО ТА ПОЯСНОГО ЧАСУ, ПЕРЕХІД ВІД МІСЦЕВОГО ЧАСУ ДО ПОЯСНОГО.

Прийом «Практичність теорії». За даними підручника дізнатися про місцевий та поясний час. (с. 39-40)

4. ПОЯСИ ОСВІТЛЕНОСТІ НА ЗЕМЛІ.

Пояснення вчителя. Унаслідок нахилу осі обертання Землі до площини орбіти й обумовлені цим відмінності в освітленості її поверхні Сонцем, на нашій планеті утворилося п’ять поясів освітленості, які обмежені тропіками та полярними колами. Вони відрізняються тривалістю дня і тепловими умовами.

Жаркий пояс лежить між тропіками, по обидва боки від екватора, він

займає майже 40 % земної поверхні. У цьому поясі Сонце один раз на рік

(у дні сонцестояння) буває в зеніті над кожним тропіком. На екваторі день завжди дорівнює ночі.

Два помірні пояси розміщені між тропіками й полярними колами.

Сонце в них ніколи не буває в зеніті. Упродовж доби обов’язково відбувається зміна дня і ночі. Їхня тривалість залежить від широти й пори року. Помірні пояси займають 52 % земної поверхні.

Два холодні пояси — на північ від Північного полярного кола й на південь

від Південного полярного кола мають полярні дні та ночі. Ці пояси

займають 8 % земної поверхні.

Прийом «Мозковий штурм»

Пояси освітленості становлять основу кліматичної зональності Землі й природної зональності загалом. (Поясніть чому.)

5. СИЛА КОРІОЛІСА.

Прийом «Практичність теорії»

За допомогою підручника (робота в малих групах )з’ясуйте про дію сили Коріоліса (с.41)

6. ЗМІНЮВАНІСТЬ ВИСОТИ СОНЦЯ НАД ГОРИЗОНТОМ І ТРИВАЛОСТІ СВІТЛОВОГО ДНЯ.

Прийом «Мозковий штурм». Для яких поясів характерними є явища Сонце в зеніті та Полярні день і ніч?

Пояснення вчителя.Сонце є одним з найважливіших чинників утворення клімату. Залежно від того, як змінюється висота сонця над горизонтом конкретної ділянки земної поверхні, змінюються тут кліматичні умови та пори року. Наприклад, на Крайній Півночі промені сонця падають під невеликим кутом, ковзаючи по поверхні землі й не нагріваючи її. Під дією цього чинника клімат тут украй суворий (вічна мерзлота, холодні зими з крижаними вітрами й снігами). Що більша висота сонця над горизонтом, то тепліший клімат. Наприклад, на екваторі він надзвичайно спекотний. Сезонні

коливання клімату також у районі екватора майже не відчуваються,

у цих районах «вічне літо».

За кілька днів до й після дати кожного сонцестояння денне світило не

змінює свого положення. Лише через два-три дні після закінчення най-

темніших діб світлий проміжок починає потроху збільшуватися. Спочатку

цей процес відбувається майже непомітно. Надалі світлішає швидше,

що пояснюється переміщенням Землі щодо Сонця на орбіті.

Збільшення тривалості світлового дня в Північній півкулі починається

з 24-25 грудня і триває до дати літнього сонцестояння. Цей день по черзі

настає в один із трьох: з 20 по 22 червня. Збільшення тривалості світлового

дня позитивно впливає на стан здоров’я людей.

Зимовим сонцестоянням є момент досягнення сонцем найменшої кутової

висоти над рівнем горизонту. Після нього протягом кількох днів Сонце починає свій схід на декілька хвилинпізніше. Зростання тривалості світлового дня спостерігається вечорами й відбувається за рахунок більш

пізнього смеркання.

7. ОРБІТАЛЬНИЙ РУХ ЗЕМЛІ: ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ, ГЕОГРАФІЧНІ НАСЛІДКИ. ПРИЧИНИ ЗМІНИ ПІР РОКУ.

Пояснення вчителя. Швидкість руху планет навколо Сонця залежить передусім від положення їхніх орбіт. Земля- третя планета (за розміщенням від Сонця) Сонячної системи. Вона здійснює один оберт навколо Сонця за 365 днів 6 годин і 9 секунд. Для зручності вважають, що в році 365 днів.

Але кожні чотири роки набігає додатково 24 год, тому в такому році буває 366 днів. Цей рік називають високосним, а один день додають у лютому.

Шлях Землі навколо Сонця називається земною орбітою, і він має форму

Еліпса.. Середня відстань від Землі до Сонця - 149,6 млн км.

Вісь обертання Землі нахилена до площини земної орбіти під

кутом 66,5°. Через обертання Землі навколо Сонця й постійний нахил

земної осі на нашій планеті змінюються пори року та існують пояси

освітленості.

8. ЗМІНА ПІР РОКУ В ПІВНІЧНІЙ І ПІВДЕННІЙ ПІВКУЛЯХ.

Пояснення вчителя. Північна півкуля повернена до Сонця, а взимку - навпаки. 23 вересня і 21 березня -дні осіннього й весняного рівнодення, коли Сонце однаково освітлює обидві півкулі Землі. Цього дня і в Північній, і в Південній півкулях день дорівнює ночі. 22 грудня - день зимового сонцестояння, найкоротший день і найдовша ніч у Північній півкулі. Земля повернена до Сонця своєю Південною півкулею, тому там - літо, а в нас - зима.

У Північній півкулі Землі настає літо, коли Північний полюс Землі

освітлюється Сонцем, а Південний полюс планети розташовується в її тіні.

При цьому в Південній півкулі настає зима. Коли в Північній півкулі весна,

то в Південній - осінь. Коли в Північній півкулі осінь, в Південній -

весна. Пори року в Південній і Північній півкулях завжди протилежні.

Приблизно 21 березня і 23 вересня в усьому світі день і ніч тривають

12 годин. Ці дні називаються днями весняного й осіннього рівнодення.

Влітку тривалість світлової доби більша, ніж взимку. Отже, Північна

півкуля Землі протягом весни і літа з 21 березня до 23 вересня отримує

значно більше тепла, ніж восени і взимку з 23 вересня до 21 березня.

V. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Поясніть, що є наслідком обертання Землі навколо своєї осі.

2. Скільки діб триває полярний день на широті Північного полярного кола?

3. Коли настає полярна ніч на широті Південного полярного кола?

4. «Ніч здавалася нескінченно довгою. Нарешті, настав світанок... Сонце сходило на Заході». Тут розповідається про перехід карфагенян через екватор з Північної півкулі в Південну. Знайдіть допущену автором помилку. Чому ночі на екваторі європейцям здаються дуже довгими?

5. Зазвичай вважають, що вздовж будь-якого меридіана, від полюса до полюса, встановлено один і той самий час доби, а під час руху по меридіану немає потреби переводити стрілки годинника. Чи так це насправді?

6. Якщо деякий рік почався з понеділка, то яким днем тижня він закінчився?

7. Яка найдовша ніч у році? Як сонцестояння й рівнодення впливають на життя на Землі?

VІ. Підсумки уроку

Земля має форму геоїда. Вона здійснює два типи обертів: навколо своєї осі

(зміна дня і ночі) та навколо Сонця (зміна пір року).

Регулярна зміна пір року — наслідок руху Землі навколо Сонця і нахилу осі обертання Землі до площини орбіти.

Сила Коріоліса — відхиляюча сила, яка виникає внаслідок обертання Землі

навколо своєї осі.

Розрізняють місцевий і поясний час. Україна розташована у другому годинному поясі; поясний час у державі називають київським.

Завдання;

Опрацювати параграф 7 Сторінки 30-35

Дати відповіді на запитання!

Поясніть, що таке геоїд.

Які наслідки осьового руху планети?

Поясніть, як визначають місцевий та поясний час.

Як сила Коріоліса впливає на формування пасатів, циклонів та антициклонів, океанічних течій?

П'ятниця 13.11.2020, урок № 4

Тема уроку: "Особливості географічної оболонки."

Мета: актуалізувати, закріпити й поглибити знання про склад, межі, будову й закономірності географічної оболонки, дати уявлення про сучасний етап розвитку географічної оболонки, розкрити зміст і сутність поняття антропосфера. Розвивати світоглядне, логічне мислення, уміння систематизувати та аналізувати інформацію. Виховувати відповідальне ставлення та поведінку до довкілля

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

Прийом «Назви мене»

Учневі дають поняття . Він повинен пояснити його товаришеві, не називаючи це поняття.

Поняття: «геоїд», «сила Коріоліса», «місцевий час», «поясний час».

ІІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Знайомство з метою та завданням уроку

ІV. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок учнів

Прийом «Мозковий штурм»

Що таке географічна оболонка? Назвіть її складові.

V. Вивчення нового матеріалу

1. СКЛАД, МЕЖІ ТА БУДОВА ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ.

Прийом «Практичність теорії». Використовуючи підручник (с.45-46)

записати схему взаємозв’язків географічної оболонки та межі географічної оболонки

2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ.

Пояснення вчителя. Основними властивостями географічної оболонки є ритмічність природних явищ, кругообіг речовин й енергії, цілісність і єдність, зональність, саморегулювання. Ритмічними називають явища,

які повторюються з певною періодичністю. За тривалістю розрізняють

ритми добові, річні, внутрішньовікові (від кількох років до десятиліть),

багатовікові, геологічні (коли явища повторюються через мільйони

років). Ритми можна спостерігати як у живій, так і в неживій природі.

Важливо відзначити, що ритми живої природи стали можливі лише

завдяки ритмічності неживої природи. Так, добовий ритм зумовлений обертанням Землі навколо своєї осі. Він проявляється у зміні температури, атмосферного тиску, вологості повітря, припливах і відпливах, активності в житті тварин, інтенсивності фотосинтезу в рослин.

Річні ритми полягають у повторюваності явищ у географічній оболонці,

пов’язаних зі зміною пір року (передусім, у помірних і полярних широтах).

Відбувається зміна пір року, яка супроводжується зміною температурного

режиму, збільшенням або зменшенням кількості опадів, сили вітру тощо. Зниження температури в зимовий період зумовлює уповільнення багатьох процесів у природі: рослини перебувають у стані відносного спокою, деякі тварини впадають у сплячку, у воді зменшується кількість кисню, а вуглекислого газу, навпаки, збільшується, знижуючи життєдіяльність живих організмів. Нерівномірний розподіл енергії в географічній оболонці викликає рух речовини й утворення кругообігів в атмосфері, гідросфері, літосфері та

біосфері. Виникають рухи повітряних і водних мас, а також неорганічної

та органічної речовин, що утворюють атмосферну циркуляцію й кругообіг води, перенесення мінеральної речовини, літосферні й біосферні кругообіги. Кругова форма переносів забезпечує неперервність руху в умовах обмеженої кількості речовини. Усі кругообіги не замкнені, тобто частина речовини й енергії може під час руху вилучатися з кругообігу, а іноді в кругообіг включаються нові речовини й енергія. Наприклад, вилучення значних обсягів води з географічної оболонки в четвертинний період під час утворення льодовиків і надходження її в географічну оболонку в період їх танення.

Цілісність географічної оболонки проявляється в тому, що зміна одного

компонента природного комплексу зумовлює зміну інших або всієї системи

як цілого. Циклічність — це процес, що розвивається не по колу, а по спіралі, бо кожний виток — новий рівень на тлі загального розвитку й поступального руху. Група «витків» утворює цикл наступного порядку. Наприклад, повсюдне розорювання земель і вирубування лісів призводить не тільки до погіршення стану ґрунтового покриву, ай до зміни гідролого-геологічних умов, скорочення кількості атмосферних опадів, зміни біогеоценозів. Так антропогенний вплив на один компонент природної системи (ґрунт) викликав зміни стану всієї системи. Єдність географічної оболонки виявляється в тому, що локальні зміни відображаються на всій оболонці. Наприклад, появу кислотних дощів, які підкислюють ґрунти, спричиняють переважно перенесення сірчаних й азотних сполук (викидів промислових підприємств у повітря). Тож антропогенний вплив на атмосферу в одному місці географічної оболонки позначається на ґрунтовому покриві в іншому.

Зональність — закономірна зміна у просторі будови компонентів

географічної оболонки. Розрізняють широтну (горизонтальну) і висотну

(вертикальну) зональність. Перша зумовлена неоднаковою кількістю тепла,

що надходить у різних широтах, — наслідок кулеподібної форми

Землі. Інший вид зональності — висотна поясність — виявляється лише

в горах і зумовлена зміною клімату з висотою.

Географічна оболонка має здатність до саморегулювання, що дає змогу

підтримувати параметри функціонування на певному рівні. Наприклад,

сталість сольового складу вод Світового океану, хоча показники розподілу

опадів і випаровування в різних його частинах не однакові, а щорічне надходження в океан прісних вод, принесених річками, становить 37,5 тис. км3.

Прийом «Мозковий штурм»

Як ритмічність у природі впливає на людей? Наведіть приклади внутрішньо-

вікових, багатовікових ритмів.

Прийом «Хвилинка інтернету»

Знайдіть прислів'я, приказки, у яких приховано вислови про закономірності

географічної оболонки. Наприклад: «Якби не було хмар, то ми не знали б ціни сонцю».

3. СУЧАСНИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ. АН-

ТРОПОСФЕРА.

Пояснення вчителя. Антропосфера — це особлива сфера, яка формується в географічній оболонці шляхом зміни її складових. Вона розвивається головним чином у біосфері (у її широкому розумінні) за активного впливу людини. Людина давно й цілеспрямовано змінює географічну оболонку,

використовуючи природні ресурси та багатства, створюючи нові об’єкти

в процесі життєдіяльності. Географічну оболонку, змінену господарською діяльністю людини, називають географічним середовищем. Уже в недалекому майбутньому поняття географічної оболонки й географічного середовища можуть стати синонімами. (Поясніть чому.) Усю відому й освоєну людиною частину Землі називають ойкуменою.

V. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Обґрунтуйте визначення понять «географічна оболонка», «антропосфера».

2. Поясніть склад речовин у географічній оболонці.

3. Перелічіть основні властивості географічної оболонки. У чому виявляється

її цілісність?

4. Доведіть, що між поняттями «географічна оболонка» й «географічне середовище» є істотні відмінності.

5. Як у своїй діяльності людина може використати знання про взаємозалежність складових географічної оболонки?

VІ. Підсумки уроку

Усі оболонки Землі перебувають у постійній взаємодії та взаємозв’язку, вони

утворюють єдину географічну оболонку, верхня межа якої проходить в атмосфері на висоті 20-30, нижня — на глибині 6-50 км у літосфері.

До найважливіших властивостей географічної оболонки належать: перебування речовин у трьох агрегатних станах; кругообіги речовин та енергії; наявність життя.

Основними закономірностями географічної оболонки є: ритмічність, циклічність, не замкнені кругообіги, цілісність і єдність, зональність, саморегулювання.

Завдання;

Опрацювати параграф 8 Сторінки 36-41

Дати письмову відповідь на запитання !

Поясніть зміст поняття «географічна оболонка».

Схарактеризуйте склад і межі географічної оболонки.

Назвіть основні закономірності географічної оболонки та наведіть приклади їх прояву.

Яку географічну закономірність описав Ч. Дарвін, коли сказав, що морський флот Англії тримається на старих дівах, маючи на увазі географічний ланцюжок: «Старі діви люблять кішок — кішки ловлять мишей -миші не розорюють гнізд джмелів - тільки джмелі опилюють конюшину - конюшина є найкращою пашею для тварин - завжди свіжий біфштекс на флоті - ситі й здорові матроси – основа майбутнього флоту країни».

П'ятниця 12.02.2021, урок № 5

Тема уроку: "Біосфера. "

Мета: сформувати уявлення про властивості біосфери; актуалізувати знання про складові біосфери, типи ґрунтів, ґрунтотворні чинники; взаємодію біосфери з літосферою, атмосферою, гідросферою; закріпити знання читання карт природних зон, ґрунтів, аналізувати та оцінювати ресурсні властивості біосфери

Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Пригадайте з курсу природознавства, які бувають системи. Які ви знаєте природні зони? Назвіть природну зону, у якій ви живете.

Що таке біосфера? Головне, що відрізняє Землю від інших планет Сонячної системи, — це наявність життя. Біосфера (з грецьк. біос — життя, сфера — куля) — це область поширення життя на Землі, яка охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу й верхню частину літосфери. Біосфера — це загально планетна оболонка, склад, будова й енергетика якої зумовлені минулою і сучасною діяльністю всієї сукупності живих організмів на Землі. Виникла близько 3,5 млрд. років тому.

Вивчення нового матеріалу

Біосфера та її складові. Закономірності поширення живих організмів на суходолі і в океанах

Одним з основоположників учення про біосферу був видатний український учений Володимир Вернадський. Він довів, що біосфера — це єдина й суцільна оболонка, яка зв’язана кругообігом речовин і енергії, подібно до того, як води гідросфери поєднані кругообігом води.

Біосфера — це оболонка Землі, населена організмами, оболонка життя. Складовими частинами біосфери є нижня частина атмосфери, уся гідросфера й верхня частина літосфери.

Живі організми на Землі тісно пов’язані між собою та з навколишнім природним середовищем.

Поширення живих організмів на Землі має певні закономірності.

Живі організми поширені в біосфері нерівномірно. Найбільшою є їх концентрація на поверхні суходолу, поверхневих шарах Світового океану, на його дні у мілководних частинах. На суходолі від екватора до полюсів склад біосфери змінюється залежно від кліматичних умов. Рослинам необхідні тепло, світло, волога та поживні речовини. Найбагатшим є рослинний та тваринний світ приекваторіальних та помірних широт. Найбільш різноманітні на Землі породи дерев ростуть в області верхньої течії Амазонки в Перу, де вчені нарахували 300 видів на одному гектарі площі. Вважають, що перуанський ліс є також найбагатшим у світі на види птахів, метеликів та земноводних. На другому місці за різноманітністю видів — ліси Південно-Східної Азії. Тут росте близько 200 видів дерев на одному гектарі, а в лісах Центральної Африки — близько 120.

Природні чинники формування ареалів поширення рослин і тварин.

Заселення видами певних ареалів має закономірний характер, який обумовлюється комплексом географічних, геологічних, кліматичних, біологічних та інших факторів. Проявом цієї закономірності є те, що в розселенні рослин і тварин по поверхні планети мають місце чіткі закономірності, а кожна клімато-географічна зона характеризується певною флорою та фауною.

Питання: 1.Назвіть природні зони нашої планети та приклади розселення флори та фауни. 2. На яких територіях Землі є ендемічні види рослин і тварин та чим це пояснюється?

Біологічні ресурси.

Згадайте, які ресурси відносяться до біологічних?

Біологічні ресурси - усі живі організми, що є джерелом необхідних для людини матеріальних благ (їжі, сировини для промисловості, матеріалу для селекції культурних рослин, сільськогосподарських тварин і мікроорганізмів) і які використовують для рекреації. У біосфері загалом переважає рослинна маса (фіто-маса), яка становить 97-99 %, і лише 1-3 % припадає на тварин (зоомасу), серед яких переважна більшість - безхребетні організми (90-95 %). Завдяки здатності організмів розмножуватися всі біологічні ресурси відносять до відновлювальних. Утім людина має підтримувати умови, за яких це відновлення буде здійснюватися, адже за сучасного використання біологічних ресурсів значній їхній частині загрожує знищення.

Роль живих організмів у формуванні ґрунтів.

Як ви думаєте, з чого утворюються ґрунти?

На думку В.І.Вернадського, організми – найбільш могутній фактор ґрунтоутворення. У ґрунті живуть представники всіх царств природи: рослини, тварини, гриби та мікроорганізми. Бактерії, гриби, лишайники, водорості готують субстрат для вищих рослин, який є провідним у процесі ґрунтоутворення.

Ґрунт – «дзеркало» ландшафту.

Ґрунт – це верхній пухкий шар гірських порід, перероблений спільними діями компонентів неживої та живої природи (сонячне тепло, повітря, вода, рослини, тварини, бактерії). Гірські породи (пісок, глина, лес) відіграють визначальну роль у формуванні ґрунту тому їх називають материнськими породами.

Ґрунт є основою організації біосфери - таке образне визначення дає академік В.І.Вернадський. Географи називають ґрунт дзеркалом, фокусом ландшафту. У ґрунті стикаються всі компоненти біосфери, поєднуються там, формуючи складну, полігенетичну систему. Без ґрунту неможливе життя рослин і тварин на суші.

Це пов’язано з тим, що будь-яка біокосна система (створена динамічними взаємозв’язками організмів і навколишнього середовища) в результаті свого функціонування формує чотири типи продуктів: органічна речовина, гази, розчини, тверді сполуки. Це стосується і ґрунту. У цій системі всі продукти, крім твердих, швидко оновлюються з досить високою інтенсивністю. І тільки тверді продукти функціонування здатні до тривалої акумуляції, що сприяє збереженню інформації про зовнішні умови їх формування в кожному ґрунтовому профілі, в кожній однорідній ділянці ґрунтового покриву, що дозволяє говорити про грунт як дзеркало, чи точніше, як пам'ять ландшафту.

Таким чином, ґрунт як компонент ландшафту є важливою ознакою цілісності цієї природної системи, елементом, без якого існування ландшафту неможливе. Ґрунт визначає тип рослинності і одночасно залежить від неї, а взаємодія цих елементів і зумовлює характерні риси даного ландшафту.

Ґрунтовий покрив може суттєво змінюватись під впливом людської діяльності. Відомо багато прикладів, коли завдяки безвідповідальній діяльності людини на місці колишніх родючих земель виникали кар'єри, терикони, смітники тощо. Запобігти цьому покликана рекультивація земель (відновлення порушених земель) та комплексний підхід, що має максимально враховувати всі наслідки для навколишнього середовища, які може спричинити господарська діяльність людини.

Типи ґрунтів . Природні зони.

Проаналізуйте карту ґрунтів та таблицю їх поширення. Зробіть висновок, які ґрунти найбільш родючі та в яких природних зонах пошире

Кращі землі - рівнини з товстим шаром родючого ґрунту в регіонах зі сприятливими кліматичними умовами. У густонаселених районах, де мало орних угідь, під посів повинні використовуватися й похилі ділянки землі. Для цього застосовують традиційний метод - на схилах роблять щаблі, або тераси. Терасування сповільнює ерозію ґрунту, але обходиться дуже дорого.

Для посівів приділяється земля вищої якості, тому що рослинництво приносить фермерам найвищі доходи. Чим гірше якість землі, тем вище ризик, пов'язаний з можливим неврожаєм або ерозією ґрунту. Там, де землеробство стає невигідним, земля повинна використовуватися або для випасу, або для лісонасаджень

Порівняння карт ґрунтів і природних зон світу та України.

У межах рівнинної частини України виділяють три зони: мішаних хвойно-широколистих лісів; лісостепу; степу. Їх природні умови значно змінено господарською діяльністю людини. Межі зон можна визначити за поширенням ґрунтів та рослинного покриву. Вузька смужка Південного берега Криму належить до середземноморських субтропіків.

Закріплення нових знань, умінь та навичок

Дайте відповіді на питання: 1. Дайте визначення поняттю «біосфера». Назвіть складові біосфери. Хто вперше вжив це поняття? 2. Які закономірності поширення живих організмів на Землі? 3. Доведіть, що кожна клімато-географічна зона характеризується певною флорою та фауною. 4. Наведіть приклади використання людиною біологічних ресурсів. 5.Як ви розумієте вислів «Ґрунт - дзеркало ландшафту»? 6.Як впливають ґрунти на спеціалізацію сільського господарства? Наведіть приклади використання ґрунтів в сільському господарстві України.

Підсумок заняття

Заселення видами певних ареалів має закономірний характер, кожна клімато-географічна зона характеризується певною флорою та фауною.

Ґрунт як компонент ландшафту є важливою ознакою цілісності цієї природної системи, елементом, без якого існування ландшафту неможливе. Ґрунт визначає тип рослинності і одночасно залежить від неї, а взаємодія цих елементів і зумовлює характерні риси даного ландшафту.

В. В. Докучаєв в роботі «Вчення про зони природи» узагальнив вплив широтної і вертикальної зональності на весь природний комплекс, що включає кліматичні фактори, ґрунт, рослини і тварини.

Одним з основних природних факторів розміщення і спеціалізації сільського господарства є якість ґрунтів.

Завдання;

Опрацювати параграф 18 Сторінки 90-95

Дати письмову відповідь на запитання !

1. Назвіть складники біосфери.

2. Наведіть приклади взаємодії біосфери з літосферою, атмосферою, гідросферою.

3. Якими бувають ареали поширення організмів? Які чинники їх формують?

П'ятниця 19.02.2021, урок № 6

Тема уроку: Ґрунти України

Мета: поглибити знання учнів про ґрунти, етапи і фактори їх утворення, закономірності поширення; сформувати систему знань про основні ґрунтоутворюючі фактори в межах України та сформовані типи ґрунтів; удосконалювати навички роботи з картою ґрунтів, за її допомогою визначити територіальне розміщення ґрунтів України.

ознайомити школярів із властивостями ґрунту, поняттям «деградація ґрунту», формувати навички роботи в групі, розвивати критичне та логічне мислення учнів, відпрацьовувати навички пошукової діяльності на уроці;

розвивати вміння працювати з текстом та позатекстовим матеріалом підручника, додатковими джерелами інформації, складати та аналізувати схеми і таблиці;

виховувати дбайливе ставлення до ґрунту.

ПІДГОТОВКА ДО УРОКУ:

1.Ознайомитися з відео про ґрунт- https://www.youtube.com/watch?v=B2gziJ0-uOI,

https://www.youtube.com/watch?v=6tN7ZR2Ptpo.

2.Звернути увагу на питання:

1. Засновник ґрунтознавства – В. Докучаєв.

2. Основні етапи та чинники ґрунтоутворення

3. Основні властивості ґрунту: родючість, структура, механічний склад, кислотність.

4. Будова ґрунту (ґрунтовий профіль)

5. Карта «Ґрунти України»

6. Закономірності поширення ґрунтів.

7.Генетичні типи ґрунтів.

8. Вплив людини на зміну родючості.

3. Підготуватися до експедиції «вченим»- історикам, біологам, агрономам, ґрунтознавцям, хімікам, екологам.

Хід уроку.

І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ ДО УРОКУ

- привітання з учнями;

- перевірка присутності учнів;

- перевірка наявності засобів навчання;

- психологічна підготовка учнів до роботи на уроці.

ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

Сьогодні ми продовжимо вивчати тему «Природні умови і ресурси України». Але, спочатку давайте згадаємо попередню тему «Води суходолу та водні ресурси України». Я вам пропоную розгадати кросворд.

Прийом «Географічна естафета».

Учні по черзі дають відповіді на питання кросворду. У підсумку можна побачити тему уроку.

Отож, тема нашого уроку звучить: «Ґрунти України»

Видатний чеський письменник Карел Чапек якось помітив, що «людина по суті зовсім не думає про те, що в неї під ногами. Завжди мчить … І найбільше – погляне, які прекрасні хмарки у неї над головою … І жодного разу не подивиться собі під ноги, не похвалить: який прекрасний ґрунт!».
Давайте ми сьогодні не просто похвалимо ґрунт, але і задамо собі запитання, що ми знаємо про це чудове утворення природи і як нам зберегти його для майбутніх поколінь.

На уроці ми повинні:…

Засвоєння нових знань

Для досягнення мети, ми з вами організуємо віртуальну ґрунтознавчу експедицію. Ми постараємось тему цього уроку розкрити з наукової точки зору і побачити, наскільки це цікаво та захоплююче. Ви всі мали змогу з деякою інформацією ознайомитися наперед, а більш докладно готувались до експедиції – історики, біологи, агрономи, ґрунтознавці, хіміки.

Під час роботи ми будемо користуватися різноманітними джерелами географічної інформації.

- Які ви використовували при підготовці до уроку?

Відеоінформація (https://www.youtube.com/watch?v=B2gziJ0-uOI, https://www.youtube.com/watch?v=6tN7ZR2Ptpo ), інтернет, підручник

На уроці доповнимо відому вам інформацію з презентації, матеріалів, які готували члени нашої експедиції, підручника та карт атласу.

А результати експедиції відобразимо у «Щоденнику».

І. Ознайомлення з планом пояснення нового матеріалу.

Давайте підпишемо щоденники.

І ознайомимося із завданнями експедиції.

ЗАВДАННЯ ЕКСПЕДИЦІЇ:

І. Теоретична частина:

1. Засновник ґрунтознавства – В. Докучаєв.

2. Основні етапи та чинники ґрунтоутворення

3. Основні властивості ґрунту: родючість, структура, механічний

склад, кислотність.

ІІ. Практична частина:

1. Будова ґрунту (ґрунтовий профіль)

2. Карта «Ґрунти України»

3. Закономірності поширення ґрунтів.

4. Генетичні типи ґрунтів.

ІІІ. Прикладне значення:

1. Вплив людини на зміну родючості.

IV. Результати експедиції.

Під час роботи нашої експедиції – ви заповнюєте щоденник!!! Тому будьте дуже уважними.

ІІ. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

Першими надаємо слово історикам

ВИСТУПИ ІСТОРИКІВ.

1. Людина здавна ставилася з величезною повагою до землі-матері, що була уособленням того родючого шару землі, у який висівається зерно. І саме таке ім’я – Диметра («земля-мати»)носила одна з найповажніших богинь Стародавньої Греції. На її честь навіть влаштовували особливе свято. А жителі Шумера та Вавилона (І – ІІІ тис. до н.е.) взагалі вважали, що людина спеціально створена для того, щоб обробляти землю.

2. Вавилон ХVIII століття до н.е. Створені Закони Хаммурапі, які було вирізьблено на базальтовому стовпі, знайденому французькими археологами в Сузах — столиці давнього Еламу. За твердженням істориків, стовп стояв на базарній площі для загального огляду і поваги. В цих законах велика увага приділялася використанню та обробітку землі, регулювалися земельні відносини між власниками та орендарями.

НАПРИКЛАД,

§ 42. Якщо людина орендує поле і не виростить на ньому хліб, то її треба викрити у тому, що вона не виконувала необхідні роботи у полі, і вона повинна віддати господарю поля хліб, як її сусіди.

§ 43. Якщо вона не обробить поле і закине його, то вона повинна віддати господарю поля зерно, як її сусіди, а поле, яке вона закинула, повинна виорати, заборонувати і повернути господарю поля.

§ 44. Якщо людина орендує на три роки цілину, але через лінощі не обробить поле, то на четвертий рік вона повинна поле виорати, заборонувати і повернути поле господарю поля…

3. З появою землеробства поступово формувалося і поняття про ґрунт, який спочатку ототожнювали із землею - верхньою пухкою гірською породою. І так тривало кілька тисячоліть. Тільки на межі ХХ століття, завдяки видатному вченому В. В. Докучаєву ставлення до ґрунту змінилося.

Василь Васильович Докучаєв Василь Васильович Докучаєв - видатний учений, природознавець, геолог і ґрунтознавець. У 1888-1894 роках на запрошення Полтавського губернського земства очолював експедицію, що вивчала ґрунти, рослинність і геологічні умови Полтавщини. Було складено ґрунтові карти губернії. За сприяння Василя Докучаєва створено Полтавський природничо-історичний музей (зараз – Полтавський краєзнавчий музей). Харківський сільськогосподарський інститут носить ім’я Василя Докучаєва. Він працював у цьому інституті директором і заснував там першу у світі кафедру ґрунтознавства.

У 1883 році вийшла праця Докучаєва "Російський чорнозем", в якому детально розглянуті область поширення, спосіб походження, хімічний склад чорнозему, принципи класифікації та методи дослідження цього ґрунту. Ця монографія, що є докторською дисертацією, принесла Докучаєву світову славу і заслужено вважається основою генетичного ґрунтознавства.

Вчений дійшов переконання, що для ґрунтоутворення вирішальне значення мають кліматичні умови. Укладаючи свою працю, Докучаєв підкреслив, що багато районів земної кулі "ніколи за даних кліматичних умов не побачать того благодатного ґрунту, який становить корінне, ні з чим не порівнянне багатство України і який є результатом дивно щасливого і дуже складного комплексу ряду фізичних умов!"

В. В. Докучаєв встановив, що ґрунт являє собою особливе, самостійне природне утворення, відмінне від інших природних тіл, зокрема й від гірських порід. Він вважав, що ґрунт утворюється внаслідок складної взаємодії клімату, складу й будови материнської породи, рослинних й тваринних організмів, рельєфу місцевості й геологічного віку території. Ці компоненти дістали назву чинників ґрунтоутворення, а ґрунт він назвав «дзеркалом» ландшафту, підкреслюючи цим, що він віддзеркалює взаємодію всіх компонентів природи.

Вчитель: А як утворився ґрунт?

Наукову відповідь нам дадуть біологи.

ВИСТУПИ БІОЛОГІВ.

Процес формування ґрунту охоплює 5 етапів:

1. Вивітрювання, тобто подрібнення гірських порід на поверхні землі.

2. Утворення материнської (ґрунтотвірної) породи - з піску, щебню або лесів.

3. Утворення органічної частки ґрунту - за якого відбувається зміна материнської породи в результаті впливу на неї рослин, тварин, вологи, температури, які збагачують її верхній шар органічними і неорганічними речовинами.

4. Діяльність мікроорганізмів (грибів, бактерій, органічних кислот) - розкладають рослинні і тваринні рештки, перетворюючи їх на нову речовину гумус (ПЕРЕГНІЙ).

5. Діяльність тварин, які живуть в ґрунті (дощових черв’яків, ссавців, личинок комах, жуків) - вони подрібнюють, розрихлюють і перемішують органічні речовини з мінеральними, і цей процес відбувається постійно і безперервно.

Під час формування ґрунту відбувається виникнення розчинів, доступних для засвоєння рослинами. Такі розчини є наслідком діяльності мікроорганізмів і води, ка розчиняє хімічні елементи, що належать до складу ґрунту (азот, фосфор, калій, залізо, кальцій…). З моменту поселення перших мікроорганізмів на розпушеній материнській породі до утворення гумусу проходять тисячоліття.

Чинники ґрунтоутворення.

Ґрунтоутворення – це сукупність різних хімічних, фізичних і біологічних процесів та явищ, які зумовлюють виникнення та подальший розвиток ґрунтів.

Ґрунтотвірні чинники – чинники, у результаті взаємодії яких сформувався ґрунт.

Виділяють такі чинники:

1. Материнська, або ґрунтоутворююча порода, входить до складу ґрунту як його мінеральна частина, впливає на процес ґрунтоутворення, на наявність поживних речовин, визначає механічний та хімічний склад майбутніх ґрунтів.. В Україні такими породами є четвертинні відклади — здебільшого лесові та піщані.

2. кліматичні — температура зумовлює фізичне вивітрювання материнських порід, впливає на режим випаровування вологи з ґрунту.

Опади руйнують структуру ґрунту, вимивають з ґрунту органічні та інші поживні речовини. Ґрунтоутворення великою мірою залежить від співвідношення тепла і вологи та інших чинників. Все це впливає на швидкість розкладання органічних речовин, накопичення гумусу, нагромадження поживних речовин.

3. рельєф — впливає на процес ґрунтоутворення через експозицію схилів та висоту над рівнем моря. Так, на крутих схилах ґрунт змивається інтенсивніше, ніж на рівнинах.
Важливим фактором ґрунтоутворення є також геологічний вік території.

4. живі організми — утворюють та розкладають органічні речовини, накопичують хімічні сполуки, змінюють структуру материнських порід і ґрунтів, перерозподіляють поживні речовини тощо;

5. час —1-2 см ґрунту утворюються приблизно за 100-150 років!

6. господарська діяльність людини — змінює фізичні та хімічні властивості ґрунтів, їх структуру. Може їх покращувати, а також і погіршувати.

Від цих усіх факторів залежить утворення типів ґрунтів. І якщо хоча б один чинник змінює свої властивості, то змінюється і ґрунт загалом.

Вчитель: А зараз трохи відпочинимо і подивимося мультик про утворення ґрунту і про життя під землею. https://www.youtube.com/watch?v=ONqsMmcjTvc

Прийом «мульт-добавка».

Вчитель: Що є основною властивістю ґрунту?

Цим займаються агрономи, тому надаємо їм слово.

АГРОНОМИ:

1. Найважливішою властивістю ґрунту є родючість — сукупність властивостей, які обумовлюють життєдіяльність рослинних організмів. Саме ця властивість відрізняє ґрунт від гірської породи і робить його основним засобом сільськогосподарського виробництва. Родючість є здатністю ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, волозі, повітрі, а також забезпечувати умови їхньої нормальної життєдіяльності для створення ними більшого врожаю. Родючість ґрунту безпосередньо залежить від кількості гумусу (перегною) в ньому. Гумус – це перегній, органічна частина ґрунту, яка утворюється в результаті біохімічного перетворення тварин і рослинних залишків.

В гумусі знаходяться основні елементи харчування, необхідні рослинам, які під впливом мікроорганізмів, які живуть у ґрунті перетворюються в доступну для рослин форму.

Згадаймо, у якому виді ґрунту найбільше перегною? (Чорноземі.). Чим більше гумусу, тим темнішим буде колір ґрунту.

2. Ще однією з властивостей ґрунту є його структура. Структура ґрунту – це грудочки, на які розпадається ґрунт. За типом структури ґрунти поділяються на структурні та безструктурні..

Ґрунти, в яких дрібні часточки з’єднані у грудочки, називають структурними. Вони добре провітрюються, прогріваються, мають сприятливий для рослин водний і поживний режим. Умови для утворення структурних ґрунтів у природі найкращі в лісостеповій і степовій зонах, в інших зонах – на луках. Деякі ґрунти складаються з дуже дрібних часточок і зовсім не мають структури. Такі ґрунти називають безструктурними. Після дощів вони перетворюються в суцільну в’язку масу, а після висихання у них зверху утворюється суцільна кірка.

Від структури залежить водний і повітряний режим ґрунту, а отже і його родючість

Вчитель: Наступною властивістю ґрунту є механічний склад ґрунту.

3. Механічний склад ґрунту – це кількісне співвідношення в ґрунтах піщаних, глинистих та інших частинок. За переважанням у ґрунті глини або піску ґрунти поділяють на глинисті, суглинисті, піщані, супіщані.

Гірські ґрунти, в яких багато уламків гірських порід, називають щебенистими.

Ґрунти, багаті глинистими матеріалами, мають більшу родючість, ніж піщані.

Прийом «Почуй і поділись» (слайди 11-13 )

Вчитель. Для визначення механічного складу ґрунту городники - садівники, дачники користуються простим способом. Для цього беруть трохи землі, і замішують її як тісто з невеликою кількістю води.

Потім з кульки цього "тіста" розкачують ковбаску - шнур товщиною 3 - 4 мм.

І пробують зробити бублик до 3 см в діаметрі. Спостерігаємо за поведінкою нашого замісу.

1. Якщо не вийшло навіть все зібрати в кульку і він розсипався - значить механічний склад ґрунту піщаний.

2. А от якщо кульку вдалося зробити, але ковбаска не розкаталася - супіщаний.

Піщані і супіщані ґрунти навесні швидко прогріваються, але погано тримають вологу й елементи, необхідні для живлення рослин.

3. Якщо з «тіста» робиться кулька, а з неї млинець, краї якого розтріскуються, то це – суглинок.

4. Ковбаску розкачати вийшло, але вона розпалася на шматочки - механічний склад ґрунт легкосуглинковий.

5. Важкосуглинистий ґрунт в кільце згорнеться, але будуть на поверхні тріщини.

Така за складом земля (60 – 80 % піску) найбільш підходить для землеробства. Вона рівномірно розподіляє вологу та поживні речовини. Коріння так само розподіляються рівномірно. Головний догляд, це періодичне поповнення поживними елементами, які будуть поглинатись з ростом і розвитком рослинами.

6. Глинистий ґрунт за складом при розтиранні дає однорідний порошок, розкочується і добре згортається в бублик з гладкою поверхнею.

Глинистий ґрунт погано вбирає вологу і не пропускає повітря, довго нагрівається та швидко стає твердим. Якщо така земля перезволожена, то в ній погано дихається корінню, вони не можуть в достатній мірі засвоювати живильні елементи. Але вона добре в собі тримає вологу і це дає можливість їй разом з поживними елементами поступово надходити до рослини.

Вчитель: Ще однією надзвичайно важливою властивістю ґрунту є кислотність. Про це нам вже розкажуть хіміки.

ХІМІКИ.

1. Хімічний склад ґрунту – це сукупність хімічних елементів, які споживають рослини в невеликих кількостях. Залежно від наявності тих чи інших хімічних елементів виділяють кислотність ґрунту. Основне джерело кислотності ґрунту – органічні кислоти, які утворюються в результаті розкладання рослинних рештків, а також внаслідок вимивання кальцію та магнію з верхнього горизонту. Підвищена кислотність негативно впливає на ріст і розвиток більшості культурних рослин, заважає сприятливому ходу мікробіологічних процесів у ґрунті. Тому дуже важливо вміти визначити кислотність ґрунту.

Прийом «Почуй і поділись»

Визначення кислотності ґрунту.

· Взяти дві прозорі ємності і в кожну насипати по чайній ложечці землі.

· Додайте трохи 9% оцту і розмішайте.

Якщо розчин піниться – ґрунт лужний, піниться зовсім небагато – нейтральний, бульбашки повітря не з’явилися зовсім – кислий.

Рослини-індикатори: як визначити на око кислотність ґрунту?

Про підвищену кислотність ґрунту нагадують ростучі бур’яни. Так, подорожник, м’ята, щавель і жовтець – це любителі землі з підвищеною кислотністю.

Вчитель: Ми з вами завершили теоретичну частину нашої експедиції і зараз будемо ці знання використовувати на практиці.

- Як ви думаєте, скільки типів ґрунтів є на Землі?

ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

За характером залягання ґрунтових горизонтів та властивостями розрізняють сотні типів ґрунтів. Найкраще їх характеристики можна простежити, коли викопати яму глибиною 2 м або зачистити лопатою відшарування на схилі яру чи в кар’єрі. Це буде ґрунтовий профіль.

Ґрунтовий профіль – зображення генетичних горизонтів із зазначенням їхніх глибин та буквенних індексів.

Аналіз ґрунтового профілю.

Розгляньте зображення ґрунтового профілю і скажіть:

Ø Скільки ґрунтових горизонтів виділяють у типовому ґрунтовому профілі?

Ø Який ґрунтовий горизонт залягає найближче до поверхні?

Ø Якою літерою його позначають?

Ø Якої товщини може сягати даний ґрунтовий горизонт?

Ø На якій глибині знаходиться гумусовий горизонт? Яка його потужність?

Ø Який ґрунтовий горизонт може мати нечіткі перехідні межі?

Ø Який ґрунтовий горизонт профілю має найбільшу потужність?

Ø Якими літерами його позначають?

Ø Якої максимальної глибини він може сягати?

Ø Яким ґрунтовим горизонтом завершується ґрунтовий профіль?

Ø На яких материнських породах утворюються ґрунти України?

Основні генетичні типи ґрунтів, поширені на території України.

«Картографічна лабораторія»

Розглянемо карту ґрунтів в атласі .

· Про що вона нам розповідає?

· Які умовні знаки використовують на цій карті?

· Які основні типи ґрунтів характерні для рівнин України;

· Які типи ґрунтів поширені у горах;

· Які закономірності спостерігаються у змінах типів ґрунтів на рівнинах та в горах?

· Від чого залежить такий розподіл ґрунтів по території?

«Творча лабораторія» (робота з підручником)

Отже, ми з’ясували, що на території України поширені наступні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи, каштанові, коричневі, лучні, болотні, бурі гірські, гірсько-лучні. Тож за допомогою підручника та слайду презентації з’ясуємо коротку характеристику основних генетичних типів ґрунтів України за планом:

1. Назва

2. Де розташовані- переважаюча рослинність.

3. Кліматичні особливості

4. Потужність гумусового горизонту і вміст гумусу у %.

5. Материнська порода

6. Кислотність

Вчитель.

Ми охарактеризували природні властивості ґрунтів, та людина своєю господарською діяльністю, на жаль, здебільшого нераціональною, втручається в природні процеси, внаслідок чого виникають екологічні проблеми.

Але спочатку-відео
Давайте розглянемо вплив людини на родючість ґрунтів.

Вплив природних факторів або діяльності людини можуть призводити до погіршення властивостей ґрунту, його деградації.

Деградація ґрунтів — це погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних (діяльності людини) факторів.

Найчастіше до деградації ґрунтів призводить ерозія. Згадаймо, якою вона буває. (Водна, вітрова або повітряна.)

Для боротьби з водною ерозією на схилах у гірських районах, на височинах застосовують терасування (штучну зміну поверхні схилів).

Найефективнішим засобом захисту ґрунту від ерозії є ліс. Великі дерева з потужною кореневою системою і трав’яна рослинність, корені яких утворюють складне сплетіння, «міцну сітку», у яку захоплюють ґрунт. Ліс затримує дощову і снігову воду, перешкоджаючи тим самим утворенню поверхневого стоку.

Також великого значення набувають лісосмуги, які захищають ґрунти від водної та вітрової ерозії. Лісосмуги захищають від посухи та суховіїв.

Підтоплення - комплексний природно-техногенний процес підвищення рівня ґрунтових вод і збільшення вологості ґрунту. Головними факторами підтоплення є господарська діяльність людини та зміна гідрокліматичних умов території.

Створення непридатних земель – це утворення внаслідок господарської діяльності людини територій, які не можуть використовуватися в подальшій господарській діяльності: відвали пустої породи, терикони, кар’єри, шахти…

Забруднення ґрунту — це потрапляння у ґрунт різних хімічних речовин, токсикантів (отруйних речовин), відходів сільського господарства, промислового виробництва, комунально-побутових підприємств у розмірах, що перевищують їх звичайну кількість, яка необхідна для участі в біологічному кругообігу ґрунтових екологічних систем.

Основні види забруднення ґрунтів: неорганічними відходами і викидами, важкими металами, радіоактивними речовинами, екскрементами тварин, засолення, забруднення пестицидами, мінеральними добривами.

Меліорація - це система заходів, пов'язаних із корінним поліпшенням властивостей ґрунтів і спрямованих на підвищення їхньої родючості.

Виділяють такі основні види меліорації:

1. Хімічна – це внесення органічних та мінеральних добрив.

2. Водна – це осушення перезволожених земель або зрошення в посушливих регіонах.

3. Лісова – закріплення ярів та пісків, запобігання розвіюванню ґрунтів, затримання вологи на полях.

V .Домашнє завдання

Опрацювати параграф 19, ст. 95-100

Дати письмові відповіді на питання 1-5 на сторінці 100

П'ятниця 26.02.2021, урок № 7

Тема уроку: Географічний простір, його системоутворювальна роль та характеристики

Навчальна мета: сформувати поняття світосистеми, геопростору, розуміння їх суті з глобальних та національних позицій, проаналізувати взаємодію та взаємовплив складових світосистеми, визначити положення України у ній та відповідні стратегічні напрями розвитку, визначити системоутворювальну роль геопростору.

Розвивальна мета: розвивати науково-філософське світосприйняття, аналітичне та системне мислення.

Виховна мета: виховувати гордість за свою країну та прагнення до її розвитку.

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Мотиваціянавчальної та пізнавальноїдіяльності

Післярозпаду СРСР країни, що входили до його складу, різко переходили на капіталістичнівідносини. Дозволили приватнувласність, почали вводитиринковівідносини, зазначилипрагнення доєднання з колишніми «ворогами»…Здавалося, щетрохи — і будеможити, як заможнієвропейцічиамериканці. Час спливає, а очікуванихрезультатівнемає. Поганавлада, корупція, обмеженість людей тощо — причини дійсносуттєві, але є щестримувальнічинники. Ми бажаємо результату, малорозуміючизакономірностісвіту, якийсформувався за стіноюрадянськогосоціалізму. Спробуєморозібратися в них з поглядузагального простору та оцінитисвоїможливості та очікування.

ІII. Актуалізаціяопорнихзнань, вмінь і навичокучнів

- У чомупринциповавідмінністьімперій та союзнихоб’єднань держав з позиційекономіки, організаціївлади, експансивнихзазіхань?

- Як вирозумієтекапіталістичніформиорганізаціїекономіки?

IV. Вивчення нового матеріалу

1 Світосистема як результат і процесформуванняглобальноїєдності в системі «суспільство —природа»

Людина є компонентом природи, функціонує за її законами. В той же час людина — істотасуспільна і розвивається за законами суспільства. Природна система та суспільнаіснують не окремо одна відодної, а в комплексі, утворюючиєдністьматеріальногосвітуземноїповерхні. Видом існуваннясоціальноїсистеми є світосистема — спільність з єдиною системою поділупраці та множинністюкультурних систем. На думку І. Валлерстайна, світосистема — це альтернативна можливістьорганізаціїматеріальногосвіту: не суспільство, не національна держава, а особливаодиницяаналізугоризонтальнихзв’язківміжісторичнимиспільнотами і в ціломуміжісторико-географічнимирегіонами, етносами, економіками.

З позиційсвітосистемногоаналізукапіталістична система маєієрархічну структуру з концентрично розташованих зон «центру», «напівпериферії» і «периферії», тобтоможливостіновачківзайнятивищіпозиціїобмежені. Простекопіюванняуспішних форм діяльності не зумовлює такого самого результату. Різкепіднесенняновихлідерів, занепадстарихвикликаєдестабілізацію та потрясіння (світовівійни, глобальніекономічнікризи).

Центр (ядро) — зона економічного, військово-політичного та культурно-технологічногопереважання в системі. Периферія — переважновідсталі й віддаленівід центру спільноти і економіки,в якихпереважаютьтрадиційніформивиробництва і соціальноїорганізації. Є зосередженням основногонаселеннясвітосистеми, ресурсів, некваліфікованоїпраці. Напівпериферіяформується з економік і спільнот, якізаймаютьпроміжнеположення. Складається з колишніхлідерів та новачків з периферії, щодинамічнорозвиваються. Займаєважливемісце в регіональнійгеополітичнійструктурі, в системному перерозподіліресурсів і праці, виконує роль компенсатора і амортизатора. Нерідкоє джереломінноваційнихзмін.

Світосистемнийпідхідмає як прибічників, так і противників.

2 Функціонально-компонентний склад світосистеми: демографо-екологічна, економічна,інформаційно-технологічна, соціально-культурна, політичнапідсистеми

Немає однозначного розуміння структури світосистеми.

Демографо-екологічна підсистема визначає вплив експоненціально зростаючої чисельності населення на відповідне зростання виробництва, антропогенне навантаження на географічну оболонку.

Як фундаментальна в теоріїсвітосистемивисуваєтьсяекономічнапідсистема, а самеміжнароднийподілпраці. Переважає не стадійнийпідхід до способіввиробництва, а структурний.

Інформаційно-технологічна сфера визначає не тількиособливостісучасноговиробництва, а, відповідно, умов існування, вона сприяєсвоєрідному «викривленню» часово-просторовихвідносин.

Соціально-культурна сфера визначаєдуховнежиттясуспільства, формуєумови для розвиткуі спрямуванняінтелектуальногопотенціалу. Характеризуєтьсянайбільшимрізноманіттям у глобальнійсвітосистемі, інколималопередбачуванимчинникомвпливу на іншіпідсистеми.

Політичнапідсистеманайбільш проста у формахорганізації і в той же час дуженепередбачуванау своїхфункціональнихможливостяхвпливу на світ (авторитарнілідери, ядерний шантаж).

3 Географічнийпростір, йогосистемоутворювальна роль і характеристики

Географічнийпростір — дискусійнепоняттясучасноїгеографії.

Якщоспрощено, то географічнийпростір — цеприроднесередовищелюдства, щозазнаєвпливуостаннього. Чим вищийрозвитоксуспільства як в якісному, так і в кількісному аспектах, тимбільшиййоговплив на природу, а відповідно, на перетворення природного середовища, що в свою чергуланцюговоюреакцієюзмінюєсуспільство. Межігеографічного простору постійнозмінюються в напрямірозширеннязавдякитехнічномупрогресу. Збільшення у меншіймірійдевглибину (точковепроникненнянадглибокихсвердловин), але все більшепроникає у Космос. Простір — не лишесередовище,де відбуваютьсявсіприродні та суспільніпроцеси, форма їхіснування, а й умоваїхбуття, активнийчинник, щовпливає на характер усіхоб’єктів, їх систем — господарських, природних, суспільних, демографічнихтощо. Саме тому вимагаютьгеографічнихметодівдослідження.

Концепціїгеографічного простору започатковані у працях К. Ріттера і А. Геттнера. У середині XX ст.

Р. Xартшорн до ідеї простору додав поняття часу, тобтоокресливкомплексністьпросторово-часовоїструктури. Прикладом такоїструктури є географічнийподілпраці, геополітика, геостратегія, інтеграція, диференціаціятощо.

Характеристики такісамі, як у географічноїоболонки, поєднані з характеристиками соціальноїскладової, тобтоприродних і зумовлених волею та свідомістюлюдини як суспільноїсутності (цілісність, зональність, ритмічність, ієрархічність, цілеспрямованістьвпливу та перетворень та ін.).

V. Закріпленнявивченогоматеріалу. Рефлексія

-Які можливост ізміниположення України у світосистемівибачите?

Завдання;

Опрацювати параграф 22 сторінки 101-104

Дати письмову відповідь на запитання!

Поясніть зміст понять «світосистема» та «географічний простір».

Назвіть підсистеми світосистеми та поясніть їхню сутність.

Схарактеризуйте географічний простір.

Обґрунтуйте роль географічного простору в світосистемі

П'ятниця 12.03.2021, урок № 8

Тема уроку: «Міграції у світосистемі»

Мета:узагальнити знання про демографічні процеси та їх значення для розвитку як окремих країн, так і географічного простору в цілому, сформувати усвідомлення основних задач демографічної політики, удосконалити уміння аналізувати демографічні показники; удосконалити знання про міграції, їх причини та наслідки; удосконалити уявлення про напрямки основних міграційних потоків, сформувати розуміння взаємовпливу демографічних процесів та економічного розвитку, сформувати знання про методику демографічних прогнозів та їхнє значення.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Людина є найвищою цінністю на Землі, її трудовим та інтелектуальним потенціалом, основою розвитку, носієм духовної культури. Людина — головна продуктивна сила суспільства, завдяки їй створюються всі матеріальні і духовні блага. Водночас людина є не тільки виробником, але й головним споживачем цих благ. Важливо знати, які процеси відбуваються в суспільстві, як і чому змінюється кількість населення, де воно розміщується тощо. Розглянемо сьогодні головні особливості народонаселення світу.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, ВМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ

1. Що вивчає наука демографія?

2. Які процеси належать до демографічних?

3. Що таке природний рух населення? За якими показниками його розраховують?

4. Що таке міграція? Які її види виділяють?

5. Які причини міграцій?

IV. УДОСКОНАЛЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

1. Динаміка чисельності населення світу

Демографія — наука про закономірності відтворення населення. Вона

вивчає процеси народжуваності, смертності, шлюбності, освіченості, міграції, зайнятості, віковий та статевий склад населення та ін.

За оцінками ООН, населення світу становить близько 7,7 млрд. осіб. У 1820 р. цей показник був 1 млрд. Протягом XX ст. вона збільшилася майже у чотири рази. З 1990 р. почалося уповільнення темпів приросту. За оцінками, 2024 р. населення Землі становитиме 8 млрд., а 2100 р. — 11.

2. Природні, соціальні, економічні й екологічні чинники та просторові особливості природного руху населення у світі.

Основним «постачальником» населення світу є країни «периферії». Висока народжуваність характерна для країн з високою дитячою смертністю. Релігійно-історичні традиції багатодітності існують в ісламських країнах та в індуїстів. У містах народжуваність нижче, ніж у сільській місцевості. У разі підвищення загального рівня життя народжуваність скорочується. Залучення жінок в активне

громадське життя веде до зниження народжуваності. Смертність у світі зміщується у бік старшого віку; дитяча смертність суттєво зменшилася (окрім відсталих країн — Ангола, Афганістан, Ліберія та ін.). Рівень смертності залежить від рівня розвитку держав та економічних показників на душу населення.

3. Демографічний перехід, його фази

Демографічний перехід — історичний перехід від одного типу відтворення населення до іншого.

Залежно від економічної ситуації всі країни і райони світу останніми роками проходять чотири етапи демографічного переходу.

Для першого етапу характерні однаково високі коефіцієнти народжуваності і смертності та незначне зростання кількості жителів.

Другий етап характеризується зниженням коефіцієнта смертності за умови збереження високого показника народжуваності, при цьому зростає середня тривалість життя і встановлюються високі темпи приросту населення. Саме цей етап дістав назву "демографічний вибух".

На третьому етапі коефіцієнт смертності стабілізується на низькому рівні, дещо знижується коефіцієнт народжуваності, але швидке зростання кількості населення продовжується.

На четвертому етапі знижується і стабілізується як смертність, так і народжуваність, а відповідно, і чисельність населення. У деяких країнах може спостерігатися перевищення смертності над народжуваністю.

Сучасний демографічний перехід є швидким зниженням народжуваності і смертності, в результаті чого відтворення населення зводиться до простого заміщення поколінь. Цей процес є частиною переходу від традиційного суспільства (для якого характерна висока народжуваність і висока смертність) до індустріального.

На даний час процес демографічного переходу завершили Росія, Китай і всі розвинені країни. В процесі різкого падіння народжуваності знаходяться Єгипет, Алжир, також Мексика, Бразилія, Аргентина, ряд інших країн Латинської Америки. В останні роки в Ірані, Туреччині та Тунісі народжуваність знизилася до рівня простого заміщення поколінь.

4. Статево-вікова, шлюбно-сімейна структура населення. Демографічне старіння населення

Хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток. До шлюбного періоду співвідношення чоловіків та жінок зрівнюється, а потім кількісна перевага жінок постійно зростає. В країнах, що розвиваються (в Азії та Африці), переважають чоловіки (50,4 %).

Шлюбно-сімейна структура — розподіл населення за шлюбним статусом (визначається нормами держави) та сімейним (повні, неповні, нуклеарні, складні).

Кількість літніх людей (понад 60 років) зараз більша, ніж дітей у віці до 5 років. Демографічне старіння характерне для країн «центру» й тих, що займають вищі позиції у «напівпериферії».

5. Демографічне старіння населення

Під старінням населення, або демографічним старінням, слід розуміти збільшення частки людей старших вікових груп в населенні. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень в характері відтворення населення, в народжуваності й смертності та їх співвідношенні, а також, частково, міграції.

Розрізняють два типи старіння населення:

- старіння "знизу", що є результатом зниження народжуваності;

- старіння "зверху", що є результатом збільшення середньої очікуваної тривалості життя, зменшення смертності в старших вікових групах за умови низької народжуваності.

Цей процес є результатом демографічних змін в характері народжуваності, смертності і частково міграції. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння — одне з головних завдань демографічної політики.

У цілому старіння населення є світовим процесом. Частка людей похилого віку в структурі населення зростає високими темпами в розвинених країнах і багатьох країнах, що розвиваються. Україна є й буде в наступні роки однією з "найстаріших" країн світу.

Відповідно до повідомлення Міністерства соціальної політики (2018р), Україна входить в 30 найбільш старих країн світу за часткою осіб віком 60 років і більше. Так, в 2015 році частка цих осіб становила 21,8%, а частка людей віком 65 років і більше - 15,5% від загальної чисельності населення.

Зазначається, що відповідно до національного демографічного прогнозу до 2025 року частка осіб старше 60 років становитиме 25% загальної чисельності населення, віком 65 років і більше - 18,4%, а в 2030 році - більш ніж 26% і понад 20% відповідно.

6. Характеристика демографічної ситуації в країнах за статево-віковими пірамідами

Статево-вікові піраміди наочно демонструють один з трьох видів відтворення.

1) Прогресивний — доля дітей близько 40 %, літніх — близько 10 % (високий рівень народжуваності й смертності); піраміда має форму трикутника; притаманний найменш розвиненим країнам; за дуже стрімкого росту природного приросту — демографічний вибух.

2) Стаціонарний — доля дітей близько 27 %, літніх — близько 20 % (зниження рівнів народжуваності й смертності); піраміда у формі дзвоника.

3) Регресивний — доля дітей близько 20 %, літніх — близько ЗО % (низькі рівні народжуваності й смертності — старіння нації); піраміда у формі урни; за від’ємного природного приросту — демографічна криза (депопуляція).

7. Особливості демографічної політики у країнах з різним типом відтворення

Політика держави, що проводиться з метою контролю природного приросту населення називається демографічною. Це ціла система адміністративних, економічних та пропагандистських державних заходів з регулюванням народжуваності в необхідному державі напрямку.

Напрями демографічної політики: обмеження чи заохочення. Засоби: контроль народжуваності, планування сім’ї (міграція певної статі), сімейна політика (захист сімей, створення суспільного «ідеалу» сім’ї). Заходи: економічні, адміністративно-правові (регламентування шлюбних відносин, медичні обмеження, статус матерів, міграційна політика тощо), пропагандистсько-виховні (громадська думка, норми поведінки, суспільний клімат).

У країнах з першим типом відтворення населення пов’язано багато проблем. Одна з них – "старіння нації", тобто зростання кількості людей похилого віку. Тому державні заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з другим типом, навпаки,— на скорочення.

Політику заохочування народжуваності найбільш активно проводять Франція і Швеція. У Німеччині прийнята складна система заохочувальних заходів, яка включає виплати грошової допомоги і надбавок, надання житлових пільг. Демографічна політика, спрямована на стримування народжуваності, проводиться в багатьох країнах Азії.

У деяких країнах Європи спостерігається явище "депопуляції", коли рівень смертності вищий за народжуваність. При цьому від"ємний природний приріст призводить до вимирання населення. До цієї групи потрапили : ФРН, Італія, Австрія.

8. Міграції, їх показники, чинники та вплив на відтворення населення і його перерозподіл у світі

Показник міграції — сальдо міграцій (різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів). Безпосередньо впливає на кількість населення країни, а згодом мігранти включаються чи випадають з процесу природного відтворення населення країн.

Чинники міграцій виражені у видах міграцій.

• За часом: постійні (повна зміна місця проживання), тимчасові (на визначений час — навчання у виші, робота за контрактом), сезонні (збір врожаю, кочове скотарство, риболовля, паломництво), маятникові (щоденний (кількаденний) виїзд на роботу, навчання), епізодичні (спонтанні — відрядження, відпочинок).

• За правовим статусом: легальні та нелегальні.

• За напрямком: міждержавні, внутрішні.

• За формою: організовані (спрямовані державними органами чи певними установами), стихійні.

• За способом здійснення: добровільні, примусові (депортація, переселення з місць природної чи техногенної катастрофи).

• За причиною: економічні, соціальні (сімейні, національні), політичні, військові, культурні.

Просторові тенденції міграційних процесів

Залежать від історичного періоду. На сучасному етапі переважає переміщення людей в країни з кращими умовами життя чи працевлаштування (з «периферії» до «напівпериферії» та «центру»). З другої половини XX ст. географія міграційних потоків змінилася: зменшилась міграція європейців в Америку, збільшилася внутрішньо європейська міграція, арабське населення активно переміщується у багаті нафтовидобувні країни, з усіх найменш розвинутих країн є відтік населення у більш розвинуті країни. Зменшується кількість «м’язів», збільшується частка «мізків».

9. Якість життя як чинник природного і механічного руху населення

На природний приріст та механічний рух населення має значний вплив якість життя, що зумовлений рівнем соціально-економічного розвитку країни.

Так, у міждержавній міграції можна виділити декілька напрямів: міграція з розвинутих до промислово розвинутих країн; міграція в межах промислово розвинутих країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн (схожа на міграцію з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих); міграція наукових працівників, спеціалістів з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються.

Для промислово розвинутих країн іноземна робоча сила з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб, необхідними працівниками, без яких неможливий нормальний виробничий процес, а іноді й просто нормальне повсякденне життя. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25 % усіх зайнятих у будівництві, в Бельгії — половину всіх шахтарів, у Швейцарії — 40 % будівельників.

ООН щорічно проводить дослідження країн за рівнем якості життя. Головними індикаторами є очікувана тривалість життя на момент народження (інтегральний показник, що характеризує рівень смертності населення), рівень освіти, купівельна спроможність.

Якість життя визначається типом і рівнем розвитку економічної системи, відповідно відбувається й демографічний розвиток.

10. Демографічні прогнози

Демографічний прогноз — науково обґрунтоване передбачення основних параметрів руху населення та майбутньої демографічної ситуації. Прогноз розраховують у «нижньому», «середньому» (найбільш вірогідний) та «верхньому» варіантах.

Прогнози за часом: короткострокові (5-10 років), середньострокові (25-30), довгострокові (понад 30).

Прогнози за призначенням: аналітичні (аналіз сучасних тенденцій шляхом оцінки їх подальшого впливу на соціально-економічний розвиток), нормативні (вироблення рекомендацій), функціональні (конкретним замовникам — галузям виробництва, освітянам тощо).

Оцінки й прогнози ООН з урахуванням нових даних про рух населення (за даними національних статистичних служб) кожні два роки переглядаються. Відповідно до прогнозу ООН до 2050 р. кількість населення Землі досягне приблизно 11 млрд. чол. — максимально. На думку спеціалістів ООН, 60 % із 77,8 млн. чоловік щорічного абсолютного приросту світового населення припадає лише на 10 країн, причому 36 % його — на Індію та Китай. При цьому, згідно з прогнозом, у 39 країнах кількість населення до 2050 р. буде меншою порівняно із сучасною. Найбільше скорочення кількості населення очікується в Естонії (–46,1 %), Болгарії (–43,0 %), Україні (–39,6 %), Грузії (–38,8 %), Гайані (–33,7 %) та Росії (–28,3%).

Завдання;

Опрацювати параграф 22 сторінки 110-116

Дати письмову відповідь на запитання!

Що таке міграції? Назвіть їхні основні показники.

Поясніть просторові відмінності показників механічного руху, вплив різних чинників на міграції.

Обґрунтуйте особливості перебігу міграційних процесів у країнах з різним рівнем економічного розвитку.

Як демографічні чинники впливають на розвиток економіки та спеціалізацію країн

У чому полягає важливість демографічних прогнозів?

П'ятниця 19.03.2021, урок № 9

Тема уроку: «Глобальна економікаПоняття глобальна економіка»

Мета: сформувати систему знань про глобальну економіку, закономірності її розвитку та структуру; з’ясувати місце України у світовому економічному просторі; розвивати уміння аналізувати динаміку розвитку світового господарства, глобальне світосприйняття ; виховувати географічне, економічне та логічне мислення.

Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Світ на межі другого та третього тисячоліть стрімко змінюється. Новим змістом наповнюються усі сфери суспільного життя. Набуває нових рис увесь усталений, звичний порядок планетарного життя, перебудовується його устрій. Людство перебуває на порозі нової історичної епохи, найважливішою ознакою якої є стрімке наростання процесів світової глобалізації, що є об'єктивними і здійснюються незалежно від волі чи бажання окремих країн. За таких умов важливим є розуміння нових явищ, щоб визначити раціональну і ефективну стратегію поведінки. Це важливо для всіх країн світу, а особливо для тих, в яких відбувається перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої. До таких держав належить і Україна. Розглянемо поняття глобальної економіки, закономірності та особливості розвитку світової економіки.

Вивчення нового матеріалу

Зміст поняття “світова економіка ” інтерпретується по-різному: з одного боку, як сукупність взаємопов’язаних національних господарств всіх країн, а з іншого - як особливий організм, котрий має специфічні функції, спеціальні інститути, що характеризує світове господарство як господарство, яке відрізняється від суми господарств окремих країн. Світова економіка - продукт розвитку національних господарств і національного виробництва, яке стає настільки великим та концентрованим, що йому вже тісно в національних рамках і воно шукає зовнішні ринки збуту та джерела сировини. Глобальна економіка - це якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою, планетарною інформаційною мережею .

Світовий ринок технологій, патентів і ліцензій, інформаційно-технологічних послуг

Середина XX ст. стала одним із переломних моментів у розвиткові людства. Розпочався новий етап науково-технічної революції, що характеризується новою якістю: основою прогресу стає фундаментальна наука, без розвитку якої практично неможливий поступ техніки й технології. Розширення та поглиблення міжнародного поділу праці, що виражається у посиленні спеціалізації та кооперації виробництва і наукових досліджень, в інтенсифікації міжнародного обміну, в тому числі результатами науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), відбувається саме-на сучасному етапі розвитку світового господарства. Науково-технологічна та інноваційна взаємодія держав, використання переваг міжнародної спеціалізації, кооперації у сфері НДДКР стають обов'язковою умовою подальшого розвитку цивілізації. Науково-технічний прогрес супроводжується не тільки значним зростанням масштабів господарства, а й інтенсивною диверсифікацією його відтворювальної та галузевих структур, подальшим розвитком суспільного і міжнародного поділу праці, процесів спеціалізації та кооперування. Розвиток технологічних зв'язків реалізується і в тому, що поряд із міжгалузевим поділом праці дістає подальший розвиток внутрішньогалузева спеціалізація у сфері виробництва не лише кінцевої продукції, а й деталей, вузлів тощо.

Під технологією розуміють сукупність систематизованих наукових знань, а також вироблених на цій основі технічних, організаційних та інших рішень, що стосуються процесу виробництва, споживчих властивостей продукції чи наданих послуг у різних сферах діяльності людини. Поняття технології охоплює три групи: технологію продуктів, технологію процесів і технологію управління. Високі технології — це технології, що ґрунтуються на принципово нових знаннях сучасного етапу науково-технічного прогресу. Вони створюються і застосовуються для виготовлення і постачання продукції з високим рівнем наукоємності, що відповідає визначеному переліку у структурі світового товарного ринку і пріоритетам науково-технічної та інноваційної політики розвинутих країн. Особливістю високих технологій є те, що з їхнім стрімким розвитком змінюється ринок, прискорюється прогрес інших секторів економіки.

На сучасному етапі розвитку світу високі технології існують як частина технологічної бази в усіх галузях економіки. У структурі промислового виробництва до високотехнологічних галузей зазвичай відносять ряд підгалузей машинобудування — випуск електронно-обчислювальної техніки та периферійного обладнання, авіаційної та ракетно-космічної техніки, промислових роботів та засобів комплексної автоматизації виробництва, засобів радіозв'язку, радіолокації та радіонавігації, складної побутової радіоелектронної техніки, приладобудування. До них додаються фармацевтична промисловість, деякі види хімічного виробництва й атомна промисловість, у яких частка витрат на НДДКР є порівняно високою.

Міжнародний ринок технологій можна поділити на три сегменти:

• ринок обладнання і устаткування;
• ринок науково-технічних послуг;
• ринок ліцензій і патентів.

На ринках високотехнологічної продукції домінують найбільш розвинуті країни — США, Японія, ФРН, Велика Британія, Франція, які володіють 46 макротехнологіями та контролюють 80 % цих ринків. До них стрімко наближаються Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг та інші нові індустріальні країни. Приблизно схожий розподіл сил спостерігається у світовій торгівлі високотехнологічними послугами, де головну роль відіграють розвинуті країни, економічні агенти яких спроможні надавати клієнтам найширший спектр послуг.

Однією з основних форм передання технологій с ліцензійна угода. Об'єктами такої угоди можуть бути патенти, ноу-хау, винаходи, промислові зразки тощо. Варто зазначити, що щорічне зростання ринку ліцензій та патентів становить понад 10 %.

На сучасному етапі в Україні спостерігається тенденція до зниження ефективності зовнішньоекономічної діяльності, посилення імпорто-залежності від високотехнологічних товарів і науково-технічних послуг.

Залежно від рівня технологічного розвитку, організації і методів зниження затрат виділяють три типи виробничих систем:

- М'яка донаукова виробнича система (військово-анархічна система)

Це фабричне і мануфактурне виробництво, що спирається на механізацію виробництва‚ передачу основних технічних функцій машині‚ прості вузькі спеціальності. Використовується система універсальних машин (неспеціалізовані верстати і устаткування).

Управління виробництвом носить конфліктний характер. У основі - нагляд над працівниками. Характерні: нестійкість стосунків, використання нееквівалентного обміну і зовнішніх ринків (створення гостро конфліктних ситуацій на підприємствах і у взаємовідношенні з партнерами).

- Жорстка наукова виробнича система (фордизм)

Це конвеєрне виробництво, що спирається на систему спеціалізованих машин та технологічний імператив.

Характерне масове, серійне виробництво на основі управління технікою, технологіями, товарно-матеріальними і виробничими запасами.

Система виробничого і оперативного управління передбачає:

виробниче планування (нормування матеріальних, трудових і фінансових ресурсів);

маршрутизацію (розробка послідовності операцій і шляхів проходження продукції через виробниче устаткування);

календарне планування (розробка графіку робіт і узгодження різних стадій і способів обробки продукції);

диспетчеризацію (розподіл виробничих завдань і маршрутно-технологічних карт серед підрозділів фірми);

контроль за якістю продукції;

наукова організація праці (удосконалення виробничих прийомів і розподілу обов'язків між працівниками.

- М'яка наукова система,що базується на гнучких виробничих технологіях (тойотизм)

Сучасний тип постіндустріального економічного зростання, що з'явився як реакція на зростання гнучкості і мобільності виробництва.

Основний принцип - пошук оптимального поєднання людських цінностей, організаційного навчання і безперервної адаптації до змінних умов.

Гнучка виробнича система (комп'ютеризоване виробництво, здатне адаптуватися до різних варіантів одних і тих же операцій).

Особливості організації процесу управління виробництвом в умовах м'яких виробничих систем:

системне управління виробничим процесом;

управління матеріальними запасами (використання комп'ютеризованої системи‚ що координує дані всіх підрозділів з метою забезпечення безперебійного виробничого процесу);

планування виробничих ресурсів (на основі довгострокових генеральних планів складається прогноз ринкової кон'юнктури, план інженерно-конструкторських розробок, фінансові показники, планування зайнятості, і виробничий графік);

цільове управління якістю продукції (системи гарантії якості, статистичний контроль за виробництвом і якістю продукції);

управління людськими ресурсами (участь самих працівників в процесі організації виробничих процесів та складання графіка роботи).

В основі глобального економічного розвитку знаходиться закон міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці - одна з форм територіального або географічного поділу праці. Його можна визначити як процес стійкої концентрації в окремих країнах виробництва певних видів матеріальних благ чи послуг понад внутрішні потреби, тобто для зовнішнього обміну, і одночасно як процес стійкого задоволення внутрішніх потреб у тих чи інших товарах і послугах за рахунок ввезення ззовні.

Значущу роль в формуванні світової економіки відіграють ТНК – транс національні корпорації, а також вільні економічні зони.

Транснаціональні корпорації – корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах.

Кількість ТНК сягає 40 тис., а філій за межами країн базування – 206 тис. Річний обсяг продажів закордонних філій ТНК зріс до 14 трлн. дол. наприкінці 90-х років ХХ століття (для порівняння: у 1980 р. він складав лише 3 трлн. дол.). Транснаціональними корпораціями контролюється 50-60% світової торгівлі, 80% патентів на нову техніку і технологію, 70% валютних і ліквідних ресурсів на ринку розвинених країн. На внутрішньо фірмові операції ТНК приходиться близько 1/3 усієї світової торгівлі. На їх підприємствах зайнято близько 50 млн. чоловік, або кожний десятий зайнятий у розвинених країнах та країнах, що розвиваються.

На приблизно 100 самих великих ТНК приходиться третина всіх прямих іноземних інвестицій, 80% обміну науково-технічною продукцією. Серед них: 26% працюють в галузі електронної промисловості, 24% - гірничо- та нафтодобувній, 19% - автомобільній, 15% - хімічній і фармацевтичній, 9% - харчовій, 4% - торгівлі, 4% - металургійній.

Першими вільними економічними зонами були так звані «вільні порти», що створювалися з метою інтенсивного розвитку місцевого ринку, а також для прискореного розвитку міжнародної торгівлі.

Першим у світі статус «вільного порту» одержало місто Генуя (Італія) у 1595 році. Відтоді «вільні порти» виникли в Саїді, Мальті, Адені, Колоні (Панама) та в інших країнах світу.

В рамках, як правило транснаціональних корпорацій (ТНК), існує сучасне явище розподілу праці - ланцюги доданої вартості ( від англ. Global Value Chains). Це явище базується на використанні ТНК перевагами різних юрисдикцій (країн або об'єднання країн) при плануванні свого оподаткування та класичних і альтернативних теоріях міжнародної торгівлі. Приблизно 80% світової торгівлі припадає саме на ланцюги поставок. За оцінками Світового банку та Всесвітнього економічного форуму, зменшення високої вартості трансакцій і зайвої бюрократії, з якими стикаються торговельні оператори, забезпечить відчутне зростання глобального ВВП. Зокрема, цьому сприятиме спрощення процедур експортно-імпортних операцій, що, в свою чергу, може забезпечити зростання світової торгівлі на 3–5%.

Глобальний ланцюг створення вартості – це послідовність взаємопов’язаних видів діяльності зі створення доданої вартості, розташованих як мінімум на двох континентах або в межах двох торгових блоків, що забезпечують виробництво товару чи послуги, починаючи з ідеї щодо їх створення та закінчуючи доставкою до кінцевого споживача. Є складним утворенням, основу якого складає значна кількість компаній, кожна з яких відповідає за окремий вид економічної діяльності.

Міжнародний ринок товарів: сутність, інфраструктура, ціноутворення

Світовий ринок - система обміну товарами і послугами, що виникла на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Функціонально світовий ринок є полем та результатом докладання праці, капіталу, природних та інших ресурсів. Організаційно цей ринок є сукупністю прямих взаємовигідних договорів (між рівноправними партнерами), спрямованих на задоволення потреб у товарах та послугах, забезпечення необхідними ресурсами та отримання доходу.

Світовий ринок утворився наприкінці XVIII ст. у результаті активізації торгівлі між країнами. Етапи еволюції світового ринку: внутрішній ринок (форма господарського спілкування, за якою виробник самостійно продає товари всередині країни), національний ринок (внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців), міжнародний ринок (частина національних ринків, що безпосередньо пов'язана із закордонними ринками).

Інфраструктура світового ринку представлена міжнародними економічними, фінансово-кредитними установами і організаціями як загальносвітового (СОТ, Міжнародна торгова палата, Міжнародний валютний фонд тощо), так і регіонального значення (Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Ціноутворення в міжнародній торгівлі

Як відомо, ціна - це грошовий вираз вартості товару. В основі вартості лежать затрати на виробництво та реалізацію продукції з врахуванням чистого доходу та платежів до бюджету. Із зміною вартості, як правило, змінюються і ціни на товари. В міжнародній торгівлі використовуються світові ціни. Вони виступають як ціни, що їх узгоджують між собою найбільші продавці та покупці, або як ціни основних світових торгових центрів, таких, наприклад, як Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо.

Виробництво сільськогосподарської продукції у світі: природні, соціальні, економічні чинники, особливості просторової організації.

Сільське господарство - найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Інші галузі (рибальство, бджільництво, шовківництво) відіграють значно меншу роль. Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість - сировиною.

Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від кількох чинників: рівня індустріалізації країни (в Північній Америці та Європі - високомеханізоване тваринництво), природних умов (пасовищне тваринництво в посушливих степових та напівпустельних районах), етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни (наприклад, іслам забороняє вживання свинини, індуїзм - вбивати корів). У цілому в економічно розвинутих країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що ведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зоні та зоні мусонного клімату - рослинництво.

Провідною галуззю в більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Лише у деяких із них переважає тваринництво. Так, у країнах Північної Африки та Південно-Західної Азії через бідність ґрунтів та посушливість клімату рослинництво майже не розвивається, а з галузей тваринництва розвиненими є вівчарство та розведення верблюдів..

У високорозвинутих країнах головним є тваринництво, яке дає більшу частину продукції сільського господарства і забезпечує населення основною частиною білкової їжі (м’ясо, молоко, яйця).

Завдання;

Опрацювати параграф 23 сторінки 116-120

Дати письмову відповідь на запитання!

У чому полягають відмінності між поняттями «глобальна економіка» та «світова економіка»?

Назвіть складники міжнародної науково-технологічної сфери.

Розкажіть, що таке «система виробництва». Які її складники та основні історичні типи розвитку?

П’ятниця 02.04.2021, урок № 10

Тема уроку: «Виробництво сільськогосподарської продукції у світі: природні, соціальні, економічні чинники, особливості просторової організації. Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів, глобальні ринки вугілля, нафти й природного газу. Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів, алюмінію, міді; чинники та форми спеціалізації країн.»

Мета уроку: ознайомитися з поняттям «глобальні ланцюги доданої вартості», закріпити розуміння чинників виробництва сільськогосподарської продукції, особливостей видобутку й споживання паливних ресурсів та виробництва металургійної продукції; уміти наводити приклади міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва;

Виробництво сільськогосподарської продукції: чинники розвитку. Сільське господарство належить до первинного сектору економіки. Сільське господарство забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки в кінцеву продукцію, готову для споживання. На спеціалізацію сільського господарства впливають природні, соціальні та економічні чинники.

Сільське господарство тісно пов'язане з природними чинниками. Передусім воно пристосовується до кліматичних умов, використовує агрокліматичні та різні за якістю ґрунтові ресурси.

• Схарактеризуйте ознаки клімату та особливості ґрунтів природних зон світу. Поясніть, які існують природні переваги та недоліки для розвитку в їхніх межах сільського господарства.

Характер аграрних відносин визначають соціальні та економічні чинники. За формою власності та використання земель розрізняють дрібно- та високотоварний сектори. Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками. Рівень агротехніки низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними: наприклад, дрібні селянські господарства (де панує родинна власність на землю); латифундії (великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам). Високотоварний сектор - це великі, добре організовані господарства, які використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. У високотоварному секторі переважають державна та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.

Сільське господарство складається з двох великих структурних елементів: рослинництва (землеробства) і тваринництва Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Лише в деяких державах цього типу переважає тваринництво, що пов'язано з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства. У високорозвинутих країнах переважає тваринництво. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі - м'ясом і молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво в цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами.

Структурні складники сільського господарства

До складу рослинництва входять два виробництва: рільництво, садівництво й виноградарство. У рільництві вирощують різноманітні культурні рослини, що їх за призначенням об'єднують у такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові.

Особливості просторової організації виробництва сільськогосподарської продукції. Оскільки розвиток сільського господарства залежить від агрокліматичних та ґрунтових ресурсів, воно має на рівнинах, як правило, зональну спеціалізацію (мал. 108). У горах формується особлива спеціалізація аграрного сектору.

Сільське господарство світу

У холодному агрокліматичному поясі через несприятливі кліматичні умови (сума активних температур - 400-1 000 °С та надмірне зволоження) та малородючі ґрунти (тундрово-глеєві, торфоболотні) або їхню відсутність рослинництво можливе лише в закритому ґрунті. У тваринництві переважає оленярство.

У помірному агрокліматичному поясі землеробство можливе лише теплої пори року. Там найбільше вирощують культурних рослин. У межах цього поясу виокремлюють два підпояси. У помірному холодному підпоясі на малородючих кислих підзолистих і дерново-підзолистих ґрунтах вирощують культури з коротким періодом вегетації. Там сума активних температур коливається в межах 1 000-2 200 °С і характерне надмірне зволоження. Із зернових культур поширені жито, овес, ячмінь, гречка, горох, вика, з технічних - льон-довгунець, хміль. Крім того, вирощують багато картоплі, овочевих і кормових культур. На соковитих кормах розводять молочне та молочно-м'ясне поголів'я корів, свиней. У помірному теплому підпоясі на родючих бурих і сірих лісових ґрунтах і чорноземах склалися найбільш сприятливі умови для землеробства. Там вирощують культури із середньотривалим і тривалим періодом вегетації. Сума активних температур зростає до 2 200-4 000 °С, а зволоження змінюється від достатнього до недостатнього. За таких умов культивують пізні сорти зернових (озиму пшеницю, кукурудзу на зерно, просо). З-поміж технічних культур переважають соняшник, цукровий буряк, соя, арахіс. У південній частині вирощують рис на зрошенні, виноград, кавуни, дині. Там розводять м'ясне поголів'я корів, свиней, овець. У помірному агрокліматичному поясі значними експортерами сільськогосподарської продукції є Китай, США, Канада, Німеччина, Франція, Україна, Польща.

У субтропічному агрокліматичному поясі землеробство також можливе лише теплої пори року. Сума активних температур зростає до 4 000-8000°С, зволоження стає недостатнім. За таких кліматичних умов на родючих коричневих ґрунтах вирощують теплолюбні рослини з тривалим періодом вегетації. Із зернових культур переважають пізні сорти кукурудзи та рис. Із технічних - оливки, бавовник, тютюн, чай. Крім того, вирощують виноград, цитрусові, інжир, мигдаль, овочі. Серед країн значними експортерами субтропічних культур і продуктами їхньої переробки є Китай, США, Аргентина, Мексика, Австралія, Південна Африка, Іспанія, Італія, Греція. Через брак кормів у більшості країн тваринництво розвинуто мало. Воно представлено переважно розведенням овець та кіз. У зоні пампи (степів) в Аргентині та Уругваї розвинуто інтенсивне м'ясне скотарство, а за поголів'ям овець та настригом вовни вони належать до провідних країн світу.

Тропічний агрокліматичний пояс розташований у межах трьох кліматичних поясів: тропічного, субекваторіального та екваторіального, тому для нього характерна найбільша сума активних температур (понад 8 000 °С). Зволоження - від бідного до надмірного. Землеробство можливе протягом усього року. Там збирають 2-3 врожаї на рік. За таких умов на різних за якістю ґрунтах вирощують теплолюбні багато- та однорічні рослини з найтривалішим періодом вегетації. Історично із часів колоніалізму першочергове значення мають технічні культури: цукрова тростина (Індія, Бразилія, Куба), кава (Бразилія, Колумбія), какао (Кот-д'Івуар), джут (Бангладеш, Індія, Пакистан), олійна пальма (країни екваторіальної частини Африки, Океанії). У тропічних пустелях в оазисах вирощують фінікову пальму. Із зернових культур культивують просо (країни Африки) або рис (Індія, Індонезія). У тропічних країнах вирощують різноманітні бульбоплідні культури: батат (Індія, Індонезія), таро (країни Океанії). Тваринництво представлено розведенням овець, верблюдів, домашньої птиці, в деяких країнах - великої рогатої худоби (буйволів, корів).

Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів. Основними паливними мінеральними ресурсами є нафта, природний газ і кам'яне вугілля, другорядними - буре вугілля, горючі сланці й торф. Спершу люди використовували як паливо вугілля. Навколо басейнів, де його видобували, склалися старі промислові райони в Європі та Північній Америці. Нафту і природний газ почали використовували значно пізніше. Оскільки переважна більшість нафтогазоносних басейнів розміщена в країнах, що розвиваються, а сировину використовують у розвинутих країнах, нафта й природний газ є важливим товаром на світовому ринку.

Глобальні ринки вугілля. Близько 60 % вугільних ресурсів світу припадає на кам'яне вугілля, решта - менш якісне буре вугілля. Найбагатшими на запаси вугілля регіонами є Азія (54 %) та Північна Америка (28 %). Понад ³/₄ покладів вугілля припадає на 5 країн: США (23,3 %), Індію, Китай, Росію та Південну Африку (мал. 109).

Паливні мінеральні ресурси світу

Родовища вугілля розробляють майже в 60 країнах світу. Перевезення низькоякісного вугілля є нерентабельним, тому об'єкт торгівлі на світових ринках - лише високоякісне енергетичне та коксівне вугілля. Транспортують вугілля переважно морськими суднами та залізницями. Найбільше вугілля видобуває Китай (45,7 % від світового видобутку). Понад 90 % видобутку цього виду палива дає перша «десятка» країн (мал. 110). Головними експортерами кам'яного вугілля на світовий ринок є Австралія, США та Південна Африка, на які припадає майже 70 % світового морського перевезення енергетичних марок вугілля. Пропонують своє вугілля на світових ринках також Росія, Польща, Китай, Канада. Основними його імпортерами є Японія, країни Європи та Латинської Америки.

Структура світового видобутку вугілля (2016 р.)

В Європі більшість старих кам'яновугільних басейнів виснажено. Через незручні геологічні умови із середини ХХ ст. собівартість видобутку зросла. До Європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Як наслідок видобуток кам'яного вугілля стрімко скоротився, а більшість шахт було закрито. Ледь не єдиним в Європі виробником кам'яного вугілля та його експортером до сусідніх країн залишається Польща (Верхньосілезький басейн). Однак і вона скоротила видобуток цього енергоносія майже у 1,5 раза.

Глобальні ринки нафти та природного газу. Серед багатьох тисяч нафтогазоносних районів вирізняються близько 50 родовищ-велетнів, у кожному з них запаси нафти оцінюються від 500 млн тонн і вище, а природного газу - понад 1 трлн м³. Нині видобуток нафти ведуть близько 75 країн світу (у т. ч. на шельфі - 45), природного газу - понад 90.

Структура світового видобутку нафти, за даними ОПЕК (2016 р.)

Головними засобами транспортування нафти є танкери та нафтопроводи. Основними постачальниками нафти на світовий ринок є країни, що розвиваються, а її споживачами - високорозвинуті держави. Через те нафта є важливим товаром на світовому ринку, а також предметом політичного тиску. На топ-10 країн припадає понад ²/₃ її видобутку (мал. 111). З них майже 40% світового видобутку нафти забезпечують Саудівська Аравія, Росія та США. Однак осередком світового нафтовидобутку є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Вона об'єднує 14 країн (2019 р.), які контролюють близько ²/₃ запасів, понад ¹/₃ видобутку та понад половину світового експорту сирої нафти

Країни ОПЕК

ОПЕК установлює квоти видобутку нафти, впливаючи таким чином на рівень цін на світових ринках нафти. Окрім країн ОПЕК до найбільших експортерів нафти належать Росія, Мексика, Індонезія, Бруней. Великими імпортерами й споживачами нафти є Японія, країни Європи, США. Експерти, які вивчають ринок нафти, вважають, що залежність основних її споживачів від імпорту зростатиме й надалі.

Родовища природного газу часто розташовані поряд з нафтовими. Безперечними лідерами за його видобутком є США та Росія, які забезпечують понад ²/₃ світового видобутку (мал. 113). Найбільшими експортерами газу є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Індонезія. Подібне до ОПЕК угруповання 12 держав-учасниць - Форум країн-експортерів газу (ФКЕГ) володіє майже ³/₄ світових запасів природного газу й забезпечує понад ²/₅ його видобутку (мал. 114). Лише 15 % видобутого газу йде на експорт. Основним способом його транспортування в межах материків є газопроводи. Найдовші міждержавні газопроводи перекачують блакитне паливо з Туркменістану до Китаю, з Канади до США, з Нідерландів через Німеччину та Швейцарію до Італії. Через Україну проходять одні з найдовших у світі магістральні газопроводи «Союз» та «Прогрес», що постачають газ із Росії до європейських країн. Прокладено підводні газопроводи. Проте газ важко транспортувати морем на великі відстані. Для цього створений флот спеціальних суден-метановозів, які перевозять природний газ у скрапленому стані. В Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї, США (на Алясці) побудовано спеціалізовані порти-термінали з великими заводами для скраплення природного газу з метою його подальшого експорту до країн Європи та Японії.

Мал. 114. Країни ФКЕГ

• 1. Розподіліть регіони світу на ті, на території яких ведуть значний видобуток нафти та природного газу, й ті, що відчувають їхній дефіцит. 2. Дослідіть за картою паливних мінеральних ресурсів світу (див. мал. 109, c. 129) основні вантажопотоки нафти та природного газу.

Країни Європи мало забезпечені нафтою та природним газом. Найбільшим серед басейнів є Північноморський. Безперечним лідером в Європі за видобутком природних вуглеводнів є Норвегія (без урахування Росії). Окрім того, як природний газ, так і нафту в Північному морі видобуває Велика Британія, природний газ - Нідерланди. Видобуток нафти в Європі контролюють великі компанії: British Petroleum, Mobil, Occidental, Shell/Esso, Philips.

Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництвах вторинного сектору економіки. Формування та підтримка діяльності глобальних ланцюгів доданої вартості у виробництвах вторинного сектору економіки є складним процесом, що вимагає від їхніх організаторів (переважно ТНК) ефективного залучення країн до глобальної системи або через вибір іноземних компаній-постачальників, або через відкриття дочірніх підприємств. Все це сприяє зростанню в зовнішньоторговому обороті частки країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, які є основними виробниками сировини або проміжної продукції (напівфабрикатів, комплектуючих, вузлів тощо).

Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів, алюмінію, міді: чинники та форми спеціалізації країн. У сучасному світі метали є важливим конструкційним матеріалом. У минулі століття найбільше використовувалися сплави заліза: чавун і сталь. Нині завдяки розвитку інформаційних технологій зростає роль кольорових і рідкісноземельних металів.

У металургії посилилися процеси глобалізації, що проявилися в домінуванні ТНК. Найбільша компанія світу з виплавки сталі - ArselorMittal, зареєстрована в Люксембурзі, має представників у 60 країнах світу на усіх материках, окрім Австралії. До провідних світових ТНК-виробників сталі також належать Baosteel (Китай), POSCO (Республіка Корея), Nippon Steel (Японія), U.S. Steel (США), Gerdau (Бразилія). Найбільшими за обсягом виробництва алюмінію компаніями є UC RUSAL(Росія, Швейцарія), Alcoa Inc. (США), Alcan (Канада), CHALCO (Китай). Однією з найбільших мідеплавильних компаній світу є чилійська Codelco Norte.

Оскільки виробництво чорних металів (чорна металургія) та важких кольорових металів (зокрема, міді) є матеріаломістким, у минулому єдиним чинником, що визначав спеціалізації країн щодо їх виробництв, був сировинний. У чорній металургії найбільш вдалим вважалося територіальне поєднання покладів залізної руди та коксівного вугілля. При цьому всі стадії переробки сировини (від її видобутку до виробництва кінцевої продукції) здійснювалися в межах однієї країни. У наш час завдяки новітнім технологіям матеріаломісткість виплавки металів знижується. Все більше виплавлять вторинних металів: уже до 20 % виплавленої міді одержують з брухту. Так, у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії існує лише переробна мідна промисловість. У більшості високорозвинутих країн власні рудні ресурси виснажилися. Через те металургійні підприємства перемістилися до морських портів, якими надходить сировина з країн, що розвиваються, з орієнтуванням на транспортний чинник. Так сформувалася спеціалізація одних країн на видобутку рудної сировини, а інших - на їх переплавленні в готові метали. Це зумовило необхідність міжнародного кооперування.

У минулому на ринках чорних і кольорових металів домінували високорозвинуті країни. Але нині вони надають перевагу інвестуванню в розвиток екологічно небезпечних металургійних виробництв на території країн, що розвиваються. В останні десятиліття в чорній металургії зросла роль Китаю (майже половина виробництва світу) та країн, що розвиваються: Індії, Республіки Кореї, Туреччини, Бразилії (мал. 115). Основними виробниками чорнової та рафінованої міді стали Чилі (майже третина світу), Китай, Перу, зростає роль Демократичної Республіки Конго, Замбії, Мексики.

Мал. 115. Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів, алюмінію, міді

Ланцюг доданої вартості виробництва сталі та міді складається з таких стадій: видобуток та збагачення сировини → транспортування збагачених руд → виплавка металу (чавуну, сталі, міді) → споживання металу.

• 1. На основі аналізу карти (див. мал. 115) складіть приклади глобальних ланцюгів доданої вартості у виробництві сталі, міді та алюмінію. 2. На конкретних прикладах проілюструйте економічну вигоду участі країн у міжнародній кооперації та ланцюгах доданої вартості в металургійному виробництві.

Металургія легких кольорових металів (алюмінію, титану, магнію) є енергомісткою (на 1 т металу - 17-60 тис. кВт-год). Через те підприємства з їхньої виплавки споруджено біля електростанцій, тобто зорієнтовано на енергетичний чинник. Металургія алюмінію має певні особливості. Ланцюг доданої вартості виробництва алюмінію складається з таких стадій: видобуток сировини (бокситів) → транспортування руд → виробництво глинозему → транспортування глинозему → виробництво первинного (металічного) алюмінію та сплавів → споживання алюмінію та сплавів. Виробництво глинозему з руди є дуже матеріаломістким: на 1 т продукції витрачається 4-8 т бокситів, 6 т вапняків та 0,5 т соди, тому це виробництво наближене до сировини. Так у алюмінієвій промисловості склалося постадійна спеціалізація та кооперування між країнами різних типів. Перша та друга ланки виробництва алюмінію здійснюються зазвичай у країнах, які мають поклади алюмінієвих руд. Третя стадія - виробництво металічного алюмінію - вимагає значних витрат електроенергії, тому тяжіє до електростанцій. Останнім часом суттєво зросли обсяги виплавки алюмінію в Китаї (понад половину обсягу в світі) та в країнах, що розвиваються: Індії, ОАЕ, Бахрейні, Бразилії, Саудівській Аравії, Катарі.

Завдання;

Опрацювати параграф 25 сторінки 125-133

Дати письмову відповідь на запитання!

Поясніть, які природні, соціальні, економічні чинники визначають рівень розвитку та просторову спеціалізацію виробництва сільськогосподарської продукції у світі.

Схарактеризуйте глобальні ринки вугілля, нафти й природного газу.

Розкажіть про чинники та форми спеціалізації країн у виробництві сталі, алюмінію та міді.

П’ятниця 09.04.2021, урок № 11

Тема уроку: Сучасна географія виробництва транспортних засобів, електроніки, фармацевтичної продукції, чинники участі національних економік у глобальних ланцюгах доданої вартості. Виробництво текстилю, одягу, взуття: сучасна просторова організація, чинники міжнародної спеціалізації. Сучасні транспортно-логістичні системи та інформаційно-комунікаційні мережі як інфраструктурний каркас глобальної економіки. Світовий ринок інвестицій і фінансів. Туризм. Формування «інформаційного суспільства»

Мета: розуміти та вміти назвати складові транспортних засобів, електроніки, фармацевтичної продукції, міжнародної валютно-фінансова системи, сучасних транспортно-логістичних систем; форми світового ринку; чинники участі національних економік у глобальних ланцюгах доданої вартості; характеризувати особливості глобальних ланцюгів доданої вартості в автомобілебудуванні, електронних виробництвах, фармацевтиці, легкій промисловості; порівнювати економічні вигоди форм участі країни в міжнародній кооперації, у ланцюгах доданої вартості; установлювати домінуючі чинники розвитку та розміщення виробництв у країнах і регіонах; уміти знаходити інформацію про сучасний стан окремих виробництв і ринків; аналізувати текстові, картографічні й статистичні матеріали з метою визначення особливостей і закономірностей просторової організації складників світової економіки та місця в ній національних економік і транснаціональних компаній; оцінювати перспективи включення національних виробників у глобальні ланцюги доданої вартості; висловлювати судження щодо процесу формування інформаційного суспільства; робити висновки щодо змін світових ринків у період глобалізації.

Актуалізація опорних знань:

Пригадайте:

· ŠЯкі форми суспільної організації виробництва використовуються при виготовленні транспортних засобів?

· ŠЧи складним є процес безпосереднього збирання електронних виробів?

· ŠЧому багато брендових компаній легкої промисловості переміщують виробництво у країни, що розвиваються?

· ŠЩо таке інфраструктура? Яке її значення?

· ŠЩо для вас Інтернет? Які можливості він задовольняє?

· ŠЯкі чинники сприяють розвитку туризму?

Мотивація навчальної діяльності

На жаль, кожному з нас доводилося купувати ліки. Здебільшого це дуже дорого. Пакування, паперова інструкція, більше половини пігулки — основа — недорога речовина, до якої доданий активний компонент. За що ж ми платимо?

Ми не уявляємо свого життя без мобільного телефону, без комп’ютера. Навіть маючи їх, ми готові викладати чималі кошти, щоб купувати більш сучасні моделі. Невже шматок пластику та грами металу стільки коштують?

Ми маємо купу речей у шафах, але завжди намагаємося придбати нові, модні, хоча це суттєво спустошує наш власний бюджет. І чи дійсно у дні розпродажу нам «дарують» частину виробу?

Вивчення нового матеріалу

Опорні терміни та поняття теми: глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві транспортних засобів, електроніки, фармацевтичної продукції; транспортно-логістична система; інформаційно-комунікаційна мережа; міжнародні транспортні коридори; світовий ринок фінансів, міжнародний валютний ринок; інформаційне суспільство.

Модуль 1. Сучасна географія виробництва транспортних засобів,

електроніки

Завдання 1. Опрацюйте § 26, с. 134-135 (за підручником Кобернік С.Г., Коваленко Р.Р.), таблицю 1 та перегляньте відеоурок «Машинобудування світу»: https://www.youtube.com/watch?v=CbPfSD4qFQ8

Таблиця 1.

Завдання 2. Опрацювавши матеріали блоку 1, заповніть таблицю 2:

Таблиця 2.

Галузь виробництва	Країни-лідери
Автомобілебудування
Авіаракетобудування
Суднобудування
Залізничне машинобудування
Виробництво електроніки
Фармацевтична промисловість
Текстильна промисловість
Виробництво одягу, взуття, аксесуарів

Завдання 3. Знайдіть країни-лідери на відповідній карті атласу, 11 клас.

Завдання 4. Перегляньте відео за посиланнями:

ü «Як працюють найсучасніші автомобільні заводи»: https://www.youtube.com/watch?v=9KDrS1CYto8

ü «ТОП-7 найбільших виробників електроніки»: https://www.youtube.com/watch?v=yVtMd0g0hzQ

ü «Український літак АН-225 "Мрія" здивував світ»:

https://www.youtube.com/watch?time_continue=13&v=njqkVJBlIII&feature=emb_logo

ü «Українська відповідь Хюндаям»: https://www.youtube.com/watch?time_continue=12&v=xFBtjO-iLig&feature=emb_logo

Закріплення матеріалу модулю 1

Виконайте тести на платформі naurok, перейдіть за посиланнями:

Ø «Машинобудування світу»

https://naurok.com.ua/test/mashinobuduvannya-svitu-33075.html

Модуль 2. Сучасна географія фармацевтичної продукції, чинники участі національних економік у глобальних ланцюгах доданої вартості. Виробництво текстилю, одягу, взуття: сучасна просторова організація, чинники міжнародної спеціалізації.

Завдання 1. Опрацюйте § 26, с. 135-136 та перегляньте презентацію «Виробництво текстилю, одягу, взуття»:

https://www.youtube.com/watch?v=B4v2XOKkU24

Завдання 2. Опрацювавши матеріали блоку 2, поверніться до таблиці 2 та заповніть відповідні рядки.

Завдання 3. Знайдіть країни-лідери на відповідній карті атласу, 11 клас.

Завдання 4. Перегляньте відео «Українські швейні фабрики шиють брендовий одяг на експорт у Європу» за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=K6pP1KxBkEA

- Поміркуйте, чому брендовий європейський одяг шиють у країнах Східної Європи?

Закріплення матеріалу модулю 2

Виконайте тести на платформі naurok, перейдіть за посиланнями:

Ø «Виробництво текстилю, одягу, взуття»

https://naurok.com.ua/test/virobnictvo-tkanin-odyagu-vzuttya-37407.html

Модуль 3. Сучасні транспортно-логістичні системи та інформаційно-комунікаційні мережі як інфраструктурний каркас глобальної економіки. Світовий ринок інвестицій і фінансів. Туризм. Формування «інформаційного суспільства».

Завдання 1. Опрацюйте § 26, с. 136-139 та перегляньте відеоурок:

https://www.youtube.com/watch?v=Kxac1yJ1P38

Завдання 2. Опрацювавши матеріали блоку, створіть у зошиті словничок:

Транспортно-логістична система -

Інформаційно-комунікаційна мережа –

Міжнародні транспортні коридори

Світовий ринок фінансів –

Міжнародний валютний ринок -

Міжнародний фінансовий центр –

Інформаційне суспільство -

Завдання 3. Розгляньте відповідні карти атласу, 11 клас.

Завдання 4. Поміркуйте:

Ø Яка роль транспортних коридорів у функціонування світового господарства?

Ø Які транспортні коридори проходять територією України?

Ø Які відомі найбільші міжнародні фінансові центри?

Ø Які країни світу отримують найбільші прибутки від міжнародного туризму?

Ø Що називається інформаційним суспільством та чи відноситься Україна до нього?

Закріплення матеріалу модулю 3

Виконайте тести на платформі naurok, перейдіть за посиланнями:

Ø «Сучасні транспортно - логістичні системи. Світовий ринок інвестицій та фінансів. Туризм»

https://naurok.com.ua/test/suchasni-transportno---logistichni-sistemi-svitoviy-rinok-investiciy-ta-finansiv-turizm-49776.html

Завдання;

Опрацювати параграф 26 сторінки 134-139

Дати письмову відповідь на запитання!

Схарактеризуйте чинники участі національних економік у глобальних ланцюгах доданої вартості виробництва транспортних засобів та електроніки.

Проаналізуйте просторову організацію виробництва фармацевтичної продукції у світі.

Схарактеризуйте чинники міжнародної спеціалізації країн у виробництві текстилю, одягу та взуття

ТЕМИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІНІ-ПРОЕКТІВ

1. Світовий ринок патентів: лідери та аутсайдери. 2. Соціальні та економічні чинники розташування виробництва деяких технічних сільськогосподарських культур у світі й Україні. 3. Трансконтинентальна виробнича кооперація у виробництві літаків корпорації «Боїнг» (США). 4. Роль ТНК у розвитку машинобудівних виробництв в Україні. 5. Участь України в ланцюгах доданої вартості у виробництві фармацевтичної продукції.(по бажанню)

П’ятниця 16.04.2021, урок № 12
Тема уроку: Контрольна робота за темою: «Гідросфера» «Біосфері» «Загальні суспільно-географічні закономірності світу»
Варіант 1

І рівень( 0.5 бала правильна відповідь)
Вибрати одну правильну відповідь.
1.Гідросфера це : а) водна оболонка; б) повітряна оболонка ; в) тверда оболонка.
2.Основна маса води гідросфери зосереджена :
а)в льодовиках ; б) в морях та океанах в) болотах.
3. Укажіть, що таке світосистема:
а) це засоби виробництва й люди, що використовують їх у процесі суспільного виробництва
б) це обладнання, машини, прилади ,інженерні споруди.
в) це система, яка об'єднує всі сектори економіки
г) це результат і процес формування глобальної геопросторової єдності в системі "суспільство-природа"

4.До штучних водоймищ належать : а) озера; б) ставки в) річки; г) болота.
5. Найбільший океан за площею : а) Тихий; б) Атлантичний; в) Індійський.
6. Найглибша западина світу знаходиться в
а)Тихому; б) Атлантичному; в) Індійському океані.

ІІ рівень ( 1 бал правильна відповідь)
Установіть відповідність:
7. 1-болото; 2- озеро; 3- річка; 4-підземні води.
А) природна водна заглибина заповнена водою; Б) природний водний потік, що тече в виробленій ним заглибині; В) Надмірно зволожена ділянка суходолу із шаром торфу завтовшки онад 30 см. Г) води в товщі земної кори.
8. Установіть відповідність між галузями промисловості машинобудування та країнами – лідерами з виробництва продукції цих галузей:
1.Автомобілебудування                             А. США, Росія, Китай
2. Суднобудування                                     Б. Китай, Південна Корея, Японія
3. Електронна промисловість                    В. Китай, США, Японія, Південна
           4. Авіакосмічна промисловість                Корея, Німеччина, Сингапур
9. 1- біологічні ресурси; 2- мінеральні ресурси; 3- енергетичні ресурси; 4-водні ресурси. А) річка; Б) кам’яне вугілля; В) планктон; Г) енергія води океану .
ІІІ рівень( 1.5 бал правильна відповідь)
10. Назвіть ланцюги доданої вартості у виробництві сталі. Наведіть конкретний приклад утворення такого ланцюга в Україні або в світі.
11. Які типи живлення річок розрізняють?

ІV рівень ( 3 бал правильна відповідь)
12. Якими є позитивні й негативні наслідки трудової міграції? Доведіть,що якість життя є чинником природного й механічного рухів населення.

Варіант 2
І рівень( 0.5 бала правильна відповідь)
Вибрати одну правильну відповідь.
1. Поверхню моря називають: а) антарктика; б) акваторія; в) океан г) Світовий океан.
2. Середня солоність вод Світового океану становить : а) 35%;б)3% в) 45% г) 15%
3. Хвилі спричинені землетрусом на дні океану:
а) вітрові хвилі; б) цунамі; в) припливи;г) відпливи
4. Геополітика досліджує:

а) питання перетворення компонентів географічної оболонки
б) питання застосування державою заходів, спрямованих на розв'язання
проблем розвитку економіки
в) питання застосування державою заходів, спрямованних на розв'язання проблем її розвитку як територіальнополітичної системи з метою стабільності й цілісності
г) питання застосування державою заходів, спрямованих на розв'язання
екологічних проблем
5. До мінеральних ресурсів вод Світового океану відносять :
а) нафту; б) живі організми; в) енергію води.
6.Каспійське море-озеро моє :
а) залишкове; б) тектонічне; в) вулканічне; г)лиманне походження.
ІІ рівень ( 1 бал правильна відповідь)
Установіть відповідність:
7. 1- Найродючіші грунти ; 2- грунти утворені з надликом вологи: 3-грунт сформувалися за умов осудливого клімату ; 4- грунти засолені , малопотужні, майже не містять гумусу .
А) тундрово-глеєві; Б)каштанові ; В) чорноземи; Г ) сірі, буро пустельні.
8. Які водні об’єкти відносять до вод суходолу? На які типи їх поділяють? Навести приклади.
1.   Установіть відповідність між природними ресурсами та країнами – лідерами за їх видобутком:
1.   Природний газ            А. Саудівська Аравія, Росія, США
2.   Нафта                           Б. Австралія, Китай, Гвінея, Ямайка
3.   Залізні руди                 В. США, Росія, Іран, Катар
4.   Мідні руди                   Г. Бразилія, Австралія, Канада, Китай, Україна
5.   Боксити
9. Поясніть, що ви знаєте про сонячно-земні взаємодії. Як вони впливають на населення планети?

ІІІ рівень( 1.5 бал правильна відповідь)
10. Пояснити термін «море». Які види морів за розташуванням розрізняють?
11. Визначте чинники швидкого розвитку туризму? Що стримує розвиток туризму в Україні? Наведіть конкретні приклади.
ІV рівень ( 3 бал правильна відповідь)
12.Які форми організації виробництва вам відомі. Наведіть приклади їх використання у виробництві чорних або кольорових металів.

П’ятниця 23.04.2021, урок № 13

Тема уроку: «Українська держава і територія держави України»

Навчальна мета: узагальнити знання про Україну як частину геопростору, ТПС, систематизувати знання про ПГП України, висловити припущення щодо оцінки державного кордону країни, доцільних змін адміністративно-територіального устрою держави.

Розвивальна мета: розвивати аналітичне мислення, громадянську компетентність.

Виховна мета: виховувати патріотизм, відповідальність за розбудову своєї країни.

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Назвіть усі чинники, що ви б узяли до уваги, обираючи собі житло. Порівняйте з тим, що є зараз.

Чи можна щось змінити, щоб наблизитися до мрії в реальності?

А тепер давайте проаналізуємо аналогічно нашу велику домівку — нашу країну. У чому нам пощастило, а в чому ні? Чи можливо щось змінити, щоб плюсів стало більше?

IIІ. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок учнів

- Охарактеризуйте ФГП та ЕГП України.

- Яким є та в чому суть адміністративно-територіального устрою України?

IV. Удосконалення, узагальнення та систематизація знань

1 Українська держава і територія держави України

Територія держави України — частина геопростору (суходіл, надра, повітря, внутрішні й територіальні води у межах кордонів та морські, повітряні судна, дипломатичні резиденції), що є під її суверенітетом.

Державна територія України є недоторканою, а її межі визначаються державним кордоном (ст. 2 Конституції України).

S = 603,7 тис. км2 (46-те місце у світі, 1-ше місце в Європі); протяжність 1316 км (зх — сх), 893 км (пн — пд).

2 Політико-географічне положення України: глобальне, регіональне, сусідське

ПГП — сукупність просторових відносин з іншими країнами й регіональними об’єднаннями країн з точки зору загальнополітичних, економічних й військово-стратегічних інтересів і можливостей.

Глобальне положення України — це її геопросторове положення відносно груп високорозвинених країн, країн, що розвиваються («світове село»), колишніх країн «комуністичного блоку», до світових геополітичних осей, геостратегічних інтересів тощо.

Україна — одна з країн-засновниць ООН, складова глобального поясу високого політичного та соціально-політичного розвитку (помірний пояс Північної півкулі) з центрами у США, Західній Європі, Росії, Японії. Зв’язки з ЄС та Росією суттєві внаслідок локального сусідства. Найменші зв’язки з Японією й Сходом взагалі. Важливим чинником є українська діаспора в Канаді, Австралії, США та інших країнах. Країни Південної Америки й Африки у меншій мірі впливають на державу, але можуть стати ринками збуту української продукції. Чинник глобалізації мусульманського впливу потенційно можливий через кримських татар і в разі посилення конфліктів на Близькому Сході.

Регіональне політико-географічне положення включає розміщення і взаємозв’язки з країнами власного історико-географічного регіону — Євразії. Україна лежить на так званому євразійському «діаметрі». Країни регіону дуже динамічні (інтеграційні процеси Європи, міждержавні та внутрішні конфлікти країн Близького Сходу, Кавказу, Середньої та Південної Азії, імперські амбіції Росії та ін.), що впливає на стратегію розвитку країни.

Кордони України не збігаються з етнічними межами. Особливості історичної єдності розвитку України з країнами Скандинавії та Балтії можуть стати основою співдружності країн Балтійсько-Чорноморського регіону.

Локально-сусідське політико-географічне положення — це розміщення країни в оточенні державсусідів і взаємодія з ними. Найбільш динамічні зміни протистоянь і партнерства за останнє століття.

Сім сухопутних і три морських сусідів першого порядку — позитивна складова ПГП. Зміна акценту інтеграційних утворень з колишніх республік СРСР на країни ЄС. Положення між блоком НАТО та Росією створює геополітичний тиск на країну.

3 Політико-економічна оцінка державного кордону України

Державний кордон суходолом з сімома державами (понад 5,6 тис. км), морський кордон Чорним та Азовським морями (понад 1,3 тис. км).

Кордони та прикордонні території країни переважно рівнинні, за винятком Західної України (Карпати), є великі транзитні річки Дунай та Дніпро, Чорне та Азовське моря, що є хорошою передумовою для транспортного сполучення. 37 % сухопутного кордону з Росією та анексія Криму й морської економічної зони є значною проблемою. Лише 25 % кордону з країнами ЄС.

4 Реформування адміністративно-територіального устрою України

Розробляють Концепцію реформи адміністративно-територіального устрою України. Метою реформи адміністративно-територіального устрою є визначення раціональної просторової основи для організації публічної влади, забезпечення доступності та якості надання соціальних та адміністративних послуг населенню, ефективного використання ресурсного потенціалу, сталого розвитку територій, здатності адекватно реагувати на соціальні та економічні виклики й реалізації державної регіональної політики.

Основою організації адміністративно-територіального устрою України є поселенська мережа, що складається з поселень — міст, селищ, сіл як місць постійного компактного проживання людей. Віднесення поселень до зазначених категорій визначається в залежності від кількості населення, рівня урбанізації, організації комунального господарства та характеру економічної діяльності мешканців.

На їх базі формуються адміністративно-територіальні одиниці трьох рівнів: громади, райони, регіони, що відповідає європейській системі територіального устрою згідно з номенклатурою територіальних одиниць статистики.

V. Контрольно-рефлексійний етап

Одним із завдань реформування адміністративно-територіального устрою України є розвиток громад. Які заходи ви вважаєте необхідними для цього? Чи потрібно громадянам взагалі втручатися у процес керування своїм поселенням?

Завдання;

Опрацювати параграф 28 сторінки 146-150

Дати письмову відповідь на запитання!

Які характерні риси Української держави?

Схарактеризуйте політико-географічне положення України на глобальному та регіональному рівнях.

Дайте політико-економічну оцінку державного кордону України.

Які існують проблеми щодо адміністративно-територіального устрою України?

П’ятниця 30.04.2021, урок № 14

Тема уроку: Населення України. Кількість населення України. Відтворення населення: показники та природні, соціальні, економічні чинники народжуваності й смертності, їх просторові відмінності. Особливості вікового і статевого складу населення України. Міграційні процеси в Україні. Українці на світовому і регіональному ринку праці. Демографічна політика в Україні. Система розселення. Міські агломерації, урбанізація, субурбанізація і джентрифікація. Особливості сільських населених пунктів. Практична робота 9. Аналіз картограм народжуваності, смертності, природного приросту, густоти населення, урбанізації в Україні

Мета: знати кількість населення України та особливості її динаміки; називати основні просторові закономірності демографічних процесів і розселення населення в Україні; пояснювати особливості демографічної ситуації в країні, урбанізаційних процесів;

характеризувати природний і механічний рух населення, статево-вікову структуру; уміти знаходити й добирати статистичні матеріали на сайті Державної служби статистики України;

аналізувати статистичні й картографічні матеріали про населення; розрізняти якість життя у великих і малих, монофункціональних і багатофункціональних містах; прогнозувати вплив системи розселення на розміщення виробництва та соціальної інфраструктури.

Актуалізація опорних знань:

Пригадайте:

· Які існують типи відтворення населення та які їхні характерні ознаки?

· Що можна визначити за статево-віковою пірамідою?

· Що таке демографічне старіння «зверху» та «знизу»?

· Що таке демографічна політика?

· Якими ознаками відрізняється міське поселення від сільського?

· З яких стадій складається процес урбанізації у країнах Європи?

· Що таке міська агломерація?

· В яких країнах світу найбільша українська діаспора?

Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні вам пропонується дуже цікава тема, бо вона стосується кожного з нас. Населення… За цим простим, маловиразним словом криються долі багатьох мільйонів людей, що жили тисячі років тому, живуть зараз і будуть жити в майбутньому.

Епіграф:

Батьківщина – це твоя колиска, твій дім,

джерело твого щастя. Це земля твоїх предків, на якій пролито багато крові й поту. В рідному домі буває і добре, і погане. Якщо бачиш погане – не забувай, що це погане у твоєму домі.

В. Сухомлинський

Познайомтеся з матеріалами сайту https://countrymeters.info/ru та дізнайтеся про сьогоднішню чисельність населення в Україні та на планеті.

Вивчення нового матеріалу

Опорні терміни та поняття теми: природний рух (відтворення) населення, депопуляція, міграції, статево-віковий склад, тривалість життя, демографічна криза, демографічна політика, система розселення.

Ø Опрацюйте § 29 (за підручником Коберніка С.Г., Коваленко Р.Р.) https://pidruchnyk.com.ua/1240-geografiya-11-klas-kobernik.html ) та перегляньте відеоурок: https://www.youtube.com/watch?v=MLq5Rsdv4hc

Ø Виконайте наступні завдання:

Завдання 1. «Географічна лабораторія». Україна посідає 38-ме місце в світі та 6-те в Європі за чисельністю населення.

Згідно даних Державної служби статистики: http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ у нашій країні проживає 41,9 млн. осіб (01.03.2020 р.), що становить 0,56% від населення планети. Протягом ХХ - початку ХХІ ст. кількість населення в країні змінювалася нерівномірно.

ü Проаналізуйте графік і зробіть висновок про те, які саме зміни в чисельності відбулися в Україні.

ü Які чинники вплинули на дану тенденцію?

Завдання 2. «Географічний практикум». Для України характерні перший (звужений) тип відтворення населення, дуже низькі показники народжуваності (10,5‰ у 2017 р.) й високі – смертності (14,4‰), тому й низький природний приріст (–3,9‰). Отже, для України характерна депопуляція (пригадайте, що означає термін).

ü Назвіть і випишіть чинники, які призвели до кризи в демографічній ситуації України.

ü Чому важливо визначати показник природного приросту населення країни?

Завдання 3. «Географічна лабораторія». Розгляньте статево-вікову піраміду України та дайте відповіді на запитання:

ü Що показує статево-вікова піраміда?

ü Яку вона має форму та тип?

ü Чи існує відповідність між формою піраміди та типом відтворення

населення?

ü Поясніть твердження: «В Україні відбувається демографічне старіння як «зверху», так і «знизу».

ü Яка середня очікувана тривалість життя у жінок та чоловіків? Як вона змінилася за останні 30 років?

ü Оцініть приблизну кількість населення в різних вікових групах. Спрогнозуйте, як зміниться статево-вікова піраміда через 20 років.

Пригадай

Міграції – переміщення людей на інші території, пов’язані зі

зміною місця проживання назавжди або на певний час.

Сальдо міграції – різниця між імміграцією та еміграцією.

Завдання 4. «Географічний практикум». В Україні спостерігається незначне, але позитивне сальдо міграцій. Трудова міграція з України зростає. За даними Світового банку, наша держава посідає 5-те місце в світі за кількістю емігрантів (близько 6,6 млн. осіб).

ü Пригадайте причини та класифікацію міграцій.

ü Випишіть, які країни є найбільш привабливими для українців.

ü З яких країн прибувають іммігранти?

ü Що таке міграційна політика? На що спрямована міграційна політика в Україні? Запишіть висновки в зошит.

ü Розгляньте малюнок 1. Визначте причини, географію та напрямки трудової міграції.

Мал.1

Завдання 5. «Nota bene». Користуючись відповідним текстом підручника запишіть, яку політику проводить наша держава, щоб покращити демографічну ситуацію.

Запам’ятай Урбанізація – процес підвищення ролі міст у житті суспільства і

поширення міського способу життя.

Субурбанізація - процес відтоку міського населення до передмість і розвиток приміських зон великих міст.

Рурбанізація – процес поширення міських способу та умов життя на сільську місцевість.

Деурбанізація – це повернення вихідців із сіл назад до своїх сільських поселень (відбувається часто в умовах економічної кризи).

Джентрифікація – реконструкція та оновлення раніше непривабливих частин міста та переїзд до них заможних верств населення.

Завдання 6. «Nota bene». Користуючись текстом підручника випишіть і запам’ятайте:

ü 3 міста-мільйонери

ü 5 надвеликих міст

ü багатофункціональні міста

ü багатогалузеві промислові міста

ü вузькоспеціалізовані промислові міста

ü транспортні міста

ü курортно-оздоровчі міста

ü релігійні міста

ü моноцентричні агломерації

ü біцентричні агломерації

ü поліцентричну агломерацію

Завдання 7. «Картографічний практикум». Знайдіть виписані міста та агломерації на карті «Типи міст. Урбанізація» https://drive.google.com/file/d/1dBa_CVSWffzUAmJBd8Wm2QwNUuXk8kiZ/view

Закріплення матеріалу

v Виконайте тестові завдання за посиланням

https://onlinetestpad.com/ua/testview/154146-demografіya-ukraini

Зробіть висновок: за даними таблиці у висновку схарактеризуйте відмінності перебігу демографічних процесів та розселення в різних регіонах України. Поясніть причини даних явищ.

Завдання;

Опрацювати параграф 29 сторінки 151-156

Дати письмову відповідь на запитання!

Поясніть особливості демографічної ситуації в Україні.

Схарактеризуйте статево-вікову структуру населення України.

Які просторові закономірності демографічних процесів і розселення простежуються на території України?

Які особливості характерні для урбанізаційних процесів в Україні?

Блог вчителя географії Демиденка Сергія Володимировича

11 клас

НАВЧАЛЬНИЙ РІК 2020-2021

Завдання 2. Опрацювавши матеріали блоку 1, заповніть таблицю 2:

Таблиця 2.

Завдання 3. Знайдіть країни-лідери на відповідній карті атласу, 11 клас.

ü «Українська відповідь Хюндаям»: https://www.youtube.com/watch?time_continue=12&v=xFBtjO-iLig&feature=emb_logo

Завдання 1. Опрацюйте § 26, с. 135-136 та перегляньте презентацію «Виробництво текстилю, одягу, взуття»:

Завдання 2. Опрацювавши матеріали блоку 2, поверніться до таблиці 2 та заповніть відповідні рядки.

Завдання 3. Знайдіть країни-лідери на відповідній карті атласу, 11 клас.

Завдання 1. Опрацюйте § 26, с. 136-139 та перегляньте відеоурок:

Завдання 3. Розгляньте відповідні карти атласу, 11 клас.

Ø «Сучасні транспортно - логістичні системи. Світовий ринок інвестицій та фінансів. Туризм»

Завдання 1. «Географічна лабораторія». Україна посідає 38-ме місце в світі та 6-те в Європі за чисельністю населення.

ü Проаналізуйте графік і зробіть висновок про те, які саме зміни в чисельності відбулися в Україні.

ü Які чинники вплинули на дану тенденцію?

Комментариев нет:

Отправить комментарий